Інґа
- Автор: Ферріс Скотт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-2-7
- Переводчик: Дмитро Антонюк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Інґа». Краткое содержание книги:
Питанням залишалося те, чи звільнить майбутнє розлучення Інґу від подальших підозр. Рузвельт швидко відповів, четвертого травня надіславши Гуверу конфіденційну записку: «З огляду на зв’язок Інґи Арвад із головою експедиції Веннер-Ґрена, а також деякі інші обставини, про які мені доповіли, вважаю доцільним пильно стежити за нею»{746}.
Схвалюючи подальше розслідування справи Інґи, Рузвельт не конкретизував Гуверу, що мав на увазі під «деякими іншими обставинами». Здається, для них існувало дві причини, і жодна не виставляла президента в доброму світлі.
Згаданими Рузвельтом «іншими обставинами» могли бути політичні плітки, дбайливо зібрані зі спостережень за Інґою, які ФДР вважав для себе корисними і потішними, хоча вони й не стосувалися питання — шпигунка Інґа чи ні. Як зазначав Уїльям Салліван, який колись очолював розвідку ФБР: «На жаль, Рузвельт створив прецедент, використавши Бюро як свій особистий політичний інструмент»{747}.
Безумовно, Гувер ділився із Рузвельтом розмовами Джека з Джозефом Кеннеді, в яких вони обговорювали, як Джо-старший може повернути благовоління президента. Напевно, йому також повідомили, що Бернард Барух, чиї любовні пригоди захоплювали Рузвельта, нахабно фліртував із Інґою — жінкою, більш ніж вдвічі молодшою за нього. Той вважав, що Кеннеді і Барух приносять клопоти і, можливо, сподівався, що продовження нагляду за Інґою дасть корисну інформацію про них і про шефиню Інґи, ворога Рузвельта — Сіссі Паттерсон.
Але формулювання його записки Гуверу («інші обставини, про які мені доповіли») припускає, що президент, ймовірно, отримував дані про Інґу і від інших джерел, не лише з ФБР.
У Білому домі Рузвельт створив групу, відповідальну за політичну розвідку, яку очолив журналіст Джон Франклін Картер. Йому платили за цю таємну роботу з прихованого фонду Білого дому навіть попри те, що той все ще вів колонку «Ми, люди» для одного загальнонаціонального газетного об’єднання.
Рузвельт вважав Інґу ймовірною шпигункою, бо зробив висновок, що робота журналіста буде ідеальним прикриттям для закордонного агента, зайнятого «найвитонченішою формою шпіонажу». Тому він найняв Картера стати його особистим шпигуном, бо, як писав історик Джозеф Персіко, «збагнув, що професія Картера давала прекрасну ширму для доставки розвідданих — вашинґтонський журналіст, який час від часу приходить у Білий дім брати інтерв’ю в президента»{748}.
Не така пропаща, бо немає доказів її крадіжок зі зломом для здобуття політичної інформації, невеличка група Картера була явним прообразом горезвісних «Паяльників» — неформального об’єднання у Білому домі часів Ніксона. Картерівська «група збирачів фактів» задовольняла «слабкість Рузвельта до пліток». Але Картер був занадто довірливим. Серед пікантностей, які він передав президенту, було повідомлення, що лідер партії «Вільна Франція» Шарль де Ґолль разом із головою Лейбористської партії США Джоном Льюїсом планував захопити контроль над урядом США. Іншим разом він сповістив про те, ніби американські сейсмологи радили скидати бомби на діючі вулкани, щоб викликати землетрус. «Лише й дивуєшся деяким фантазіям, які Картер видобував для президента зі своїх туманних джерел»{749}, — говорив Персіко. Ці фантазії могли включати й Інґу.
Можливо, Картер під час своєї нетривалої роботи кореспондентом у нацистській Німеччині у 1930-х роках міг особисто зустрічати там Інґу або чути про неї. Якщо ж ні, то він знав декого, хто точно з нею перетинався. Одним із таємних завдань Картера був контроль за німецьким перебіжчиком Ернестом «Путці» Ганфштенґлем — товариським завзятим пліткарем і хвальком з американською освітою, який належав до ближнього кола Гітлера. Він був зобов’язаний стежити за американськими репортерами в Німеччині у 1930-х роках. Ганфштенґль втік після того, як впав у немилість у Гітлера в 1937 році, спричинену почасти розлученням зі своєю дружиною Гелен, яку фюрер обожнював. Рузвельт погодився з Картером, що Ганфштенґль може давати цінні поради стосовно особистості Гітлера і німецького менталітету.
У лютому 1942 року Картер закликав ФБР — за словами Гувера «мимохідь» — допитати Ганфштенґля про Інґу. Директор туманно пригадував, що німець на той час перебував у Канаді, в таборі для інтернованих, але немає доказів того, що ФБР скористалося порадою Картера чи що, на думку журналіста, вони б дізналися про Інґу від Ганфштенґля{750}. Картер зрідка вів записи.