Зброя, мікроби і сталь - [calibre 4.13.0]

Малюнок 12.7. Зразок староєгипетського ієрогліфічного письма: поховальний папірус принцеси      Ентіу-ні

Староєгипетські ієрогліфи — найзнаменитішу стародавню систему письма — також зазвичай уважають плодом незалежного винайдення, але альтернативна гіпотеза про дифузію ідеї тут більш правдоподібна, ніж у випадку китайського письма. Ієрогліфічне письмо з’явилося зненацька у майже завершеній формі близько 3000 р. до н. е. Єгипет лежить за якихось 1300 кілометрів на захід від Шумеру, з яким він підтримував жваві торговельні зв’язки. Підозріло виглядає відсутність уцілілих матеріальних доказів, які би вказували на поступовий розвиток ієрогліфів, особливо враховуючи посушливий клімат Єгипту, сприятливий для збереження ранніх експериментів із письмом. Тим паче, що аналогічний посушливий клімат Шумеру зберіг для нас безліч матеріалів, які стосуються розвитку шумерського клинопису щонайменше протягом кількох сторіч, що передували 3000 р. до н. е. Не менша тінь сумніву падає на незалежність витоків кількох інших нібито самостійно винайдених письмових систем Ірану, Криту та Туреччини (так зване протое- ламське письмо, критська піктографія та ієрогліфічне хетське письмо відповідно), які з’явилися після появи шумерського і староєгипетського письма. Хоча кожна з цих систем використовувала особливий набір знаків, не запозичених із Єгипту або Шумеру, їхні творці навряд чи могли не знати про письмо своїх сусідів і торговельних партнерів.

Важко повірити, що після мільйонів років розвитку без письма всі ці народи Середземномор’я і Близького Сходу зовсім випадково і незалежно один від одного наштовхнулися на ідею письма протягом короткого кілька- сотлітнього часового інтервалу. Тому дифузія ідеї видається мені вірогіднішим поясненням, як і у випадку силабарію Секвойя. Тобто стародавні єгиптяни й інші народи могли дізнатися від шумерів про ідею письма, а також про кілька його принципів, а відтак самостійно виробити інші принципи й усі специфічні форми літер.

Повернімося тепер до головного питання, з якого ми розпочали цей розділ: чому письмо постало й прижилося лише в деяких суспільствах, а не в багатьох інших? Для обговорення цього питання зручно розпочати з обмежених можливостей, сфери вжитку та кількості користувачів ранніх письмових систем.

Ранні шрифти були неповними, двозначними або складними, а іноді суміщали всі ці три недоліки. Наприклад, ранній шумерський клинопис не давав змоги писати нормальною прозою, будучи лише телеграфічним скорописом, словникові можливості якого обмежувалися іменами, числами, одиницями міри, назвами облікових предметів і кількома прикметниками. Якби так само було з англійською, то сучасний американський чиновник мусив би написати: «Джон 27 вгодованих овець», — оскільки йому бракувало би потрібних слів і граматичних засобів, щоб написати: «Ми наказуємо Джону віддати 27 вгодованих овець, які він заборгував урядові». Пізніший шумерський клинопис уже давав змогу оволодіти письмовою прозою, але лише за допомогою описаної вище безладної системи, яка містила логограми, фонетичні знаки і службові детермінативи, сумарно охоплюючи сотні окремих знаків. Лінійне письмо Б, яке використовували в мікен- ській Греції, було принаймні простішим, спираючись на силабарій десь із 90 знаків, до якого додавалися логограми. Цю перевагу зводила нанівець поширена двозначність лінійного письма Б. У ньому пропускався кінцевий приголосний слова, один знак використовувався на позначення кількох близьких приголосних (наприклад, один знак відповідав «л» і «р», інший знак — «п», «б» і «ф», а ще інший — «ґ», «к» і «х»). Усі ми добре знаємо, як спантеличує, коли уродженець Японії говорить англійською, не диференціюючи «л» і «р»: уявіть, яка виникала би плутанина, якби наша абетка теж не розрізняла ці два звуки, а також змішувала інші звуки, які я щойно назвав! Тоді б ми писали слова «гар», «Іар», «ІаЬ» і «laugh»52 однаково.