Велика історія України
- Автор: Голубец Николай
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Глобус»
- ISBN: 5-86248-016-1; 5-86248-015-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Велика історія України». Краткое содержание книги:
Олег Настасин
Даремне заприсягав Ярослав бояр і Володимира, що вони пошанують його останню волю. Бояри відразу проганяють Настасиного сина Олега з Галича й саджають тут Володимира. Олег утік до Рюрика в Київ, а відтіля в Польщу, де намовив до інтервенції, в свою користь, Казимира Справедливого. Він пішов походом на Галич, прогнав Володимира й посадив Олега. Але недовго княжив син Настасі на батьковому столі. Згинув від отрути, після чого бояри назад «вокняжили» Володимира Ярославича, що зараз таки відомстив Казимирові Справедливому походом на Польщу.
Володимир Ярославич
Володимир, що завдячував галицький стіл боярам, не виявляв надзвичайної вдячности своїм опікунам. Боярської ради не слухав, а окружив себе кількома заушниками й тим визвав обурення решти бояр. Не знати чи по правді чи по сплетням його ворогів, літописець заніс у свій літопис кілька дуже несимпатичних рис характеру Володимира. Він, мовляв, «любив багато випити, а коли йому подобалася чия жінка чи дочка, він забірав її силою до себе». Дивно тільки, що Володимир так «зледащів» щойно від хвилі, коли відсунув від впливу на державні справи боярську мафію. По правді, то так уже зле з моральністю Володимира не було. Правда, подібно як батько, він не жив з своєю шлюбною жінкою Бояеславою й узяв собі якусь Попадю, але коли бояри зажадали в нього, щоб він їм видав попадю на смерть (як колись Настасю) то Володимир волів відцуратися княжого престолу, аніж своєї нешлюбної жінки.
Тому, не жура за чистоту обичаїв князя, але обурення за відсунення від влади, поставило тепер бояр проти Володимира, як колись проти його батька Ярослава. Володимир утік і залишив галицький стіл порожним. Скористав з того володимирський князь Роман Мстиславич.
Роман Мстиславич у Галичі
Талановитий володимирський князь, давно вже слідкував за внутрішньою політикою Галицької Волости. Можливо, що й «святе обурення» бояр на «неморальність» Володимира Ярославича було теж, до певної міри, ділом його рук. Знаємо, що він зговорювався з галицькими боярами й може навіть створив перед ними перспективи більшого впливу на хід галицької політики, якщо вони проженуть Володимира й запросять його на галицький стіл…
Володимир утік з Галича. Забравши діти й жінку, майно й кількох бояр-приятелів, подався до угорського короля. До Галича прийшов Роман Мстиславич Володимирський. Він був такий певний галицького стола, що свою Володимирську Волость віддав братові Всеволодові й навіть заприсяг» що ніколи не вимагатиме її назад. Вїхав до Галича й «вокняжився» Роман як і годилося, але в момент, коли він цього найменче сподівався, рознеслася чутка, що на Галич іде Володимир Ярославич з угорськими військами. Це так злякало неприготованого Романа, що він ледви вспів зібрати останки Володимирового майна й втекти з Галича. Мадяри зайняли Галич без вистрілу.
Мадярська окупація
Мадярський «союзник» Володимира, зайнявши Галич, не мав і гадки випускати його з своїх рук. Угорський король попросту арештував Володимира й замісць нього посадив на галицькому столі свого сина Андрія, що мав правити Галичиною до спілки з боярами.
Сталося це 1189 р. і з того часу угорські королі починають називати себе «королями Галичини». Цей пустий титул послужив потім Австрії… «ревіндикувати» Галичину, як землю приналежну до корони св. Стефана.
Становище, що в ньому опинився тепер Роман Мстиславич, було незавидне. Даремне пробував відібрати від брата Всеволода Володимир, даремне шукав підмоги в Польщі. Не помогла йому теж допомога тестя Рюрика Київського. Зайнявши Рюриковими полками Пліснеськ, даремне ждав Роман галицьких бояр з запросинами на галицький престіл. Правда, бояри прийшли, але, посполу з мадярськими полками, вибили його з Пліснеська. Не було ради. Роман відіслав Рюрикові полки до дому, а сам подався у Польщу. Випросивши підмогу в Мєшка Старого, пішов відбирати Володимир, але безуспішно. Щойно чергова інтервенція Рюрика Київського примусила Всеволода Мстиславича віддати Володимир братові. Галицькі бояри, загорнувши тепер усю владу в свої руки, обороняли мадярського королевича, що його вдасть була тільки номінальна. Але тяжка мадярська окупація далася в знаки народові. Де далі невдоволення широких галицьких мас мадярами ставало чимраз сильніше й активніше. Крім цього проти мадярської окупації Галичини почало виступати громадянство решти українських земель, а київський митрополит просто-таки закликав українських князів відібрати Галичину з мадярських рук, мовляв, «чужоземці забрали нашу отчину, пораб нам заходитися біля повернення її». Зразу задумали похід на Галичину Рюрик і Святослав, що тимчасом сів у Києві. Але не могли погодитися на тому, як поділити Галицьку Волость поміж собою й не пішли.