Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг». Краткое содержание книги:
Скільки ще друзів і соратників належить втратити легендарному Річарду Сайфера, лорду Ралу, Шукачеві Істини?
Можливо, щось вирішить, нарешті, відкрита битва з безжальним Соноходцем Джеганем, що завойовує все нові землі і стверджує на них жахливу владу Темряви?
На це питання не можуть — або не бажають — відповісти сповідниці, для яких немає таємниць.
Значить, Річарду належить знов вийти на бій з повелителем Мороку — і в громі зброї і мовчанні полеглих пізнати Дев'яте Правило Чарівника …
— Скажи, нехай думають про щось похмуре й жорстоке.
Перший раз за весь час, заклопотане обличчя Віктора скривилося в похмурій усмішці.
26
Кавалеристи на величезних бойових конях дивилися на Ніккі зверху вниз, поки Іцхак вів її коня до невеликого квадратного майданчика біля східної околиці міста. Її жеребець, Сайдин, здавався поруч з цими величезними тваринами зовсім маленьким. Броньовані пластини, що прикривають голову, надавали коням загрозливий вигляд. Це були військові коні і броня захищала їх від ворожих стріл під час атаки. Вони рили копитами землю і фиркали, на знак презирства до невеликої конячцки, що наближалася до них. Коли зуби одного з коней несподівано брязнули зовсім поруч, Сайдин злегка позадкував але не сахнувся вбік.
Якщо коні й виглядали страшними звірами, їх вершники безумовно були їх повноправними господарями. Озброєні до зубів, одягнені в чорну шкіряну броню і кольчуги, вони виглядали не просто жорстокими, вони були набагато більш страхітливими, ніж будь-який з захисників міста. Ніккі знала, чому саме їх відібрали для цієї місії — Орден часто використовував такі способи, щоб вселяти жах у серця ворогів.
Через темні вікна, розкриті двері, з вузьких вуличок і тіней люди, що намагалися лишатися непомітними, спостерігали, як передають солдатам жінку зі зв'язаними руками і оголену до талії. Ніккі зважилася на цю поїздку тільки тому, що хотіла якнайшвидше покінчити з цією справою і відправитися до Річарда. Тільки це мало значення. Яка різниця — дивляться на неї чи ні? В руках солдатні Ордена її чекає щось набагато гірше.
— Я — помічник мера, — вимовив Іцхак раболіпним тоном, звертаючись до міцно складеного воїна, що сидів на коричневому мерині з бичачою шиєю. Товстий кінець жердини з білим прапором упирався в сідло між його ногами, утримуваний на середині довжини м'ясистим кулаком. Людина мовчки чекала на продовження. — Він послав мене передати цю жінку, його дружину… у подарунок великому Кроносу, щоб висловити наше щире бажання догодити йому.
Солдат, офіцер середньої руки, осміхнувся, навмисно затримавши довгий погляд на грудях Ніккі. На його широкому поясі висіло кілька ножів, ціп, короткий меч і плоска сокира у формі півмісяця. Кольчуга та металеві кільця на ременях, що перетинали його широку грудну клітку бриніли, коли його кінь переступала з ноги на ногу. Вона не була повністю впевнена, що ніколи раніше не зустрічала нікого їх цих людей, тому опустила голову, щоб приховати обличчя від солдатів, що супроводжували офіцера.
Той промовчав.
Іцхак зірвав з голови капелюха. — Будь ласка, передайте нашу мирну пропозицію…
Офіцер кинув ратище з білим прапором вниз Іцхаку. Той стрімко повернув капелюх на місце, щоб зловити рукою прапор, іншою рукою все ще міцно утримуючи поводи Сайдина. Древко виглядало важким, але за своє життя Іцхак переносив чимало вантажів, так що з цим проблеми у нього не було.
— Кронос повідомить, чи влаштувала його ваша пропозиція. — Прогарчав офіцер.
Іцхак прочистив горло, але нічого не сказав а лише мовчки ввічливо вклонився. Солдати заіржали і знову взялися розглядати оголене тіло Ніккі. Очевидно, їм подобалося виказувати свою перевагу над іншими.
У прагненні надати собі більш жорстокий вид, більшість з них просмикнули в носи, вуха і щоки металеві кільця. На погляд Ніккі вони виглядали безглуздо. У деяких на обличчях були нанесені темні татуювання, також призначені вселяти страх. Ці чоловіки прагнули до межі своїх мрій — стати дикунами.
Для міст, що здаються військам Імперського Ордена було в порядку речей — посилати оголену до поясу жінку в якості прохання виявити поблажливість. А оскільки це було загальноприйнято, солдат зовсім не здивувала манера, в якій дружина мера пропонувала себе. Це і була одна їх причин, чому Ніккі вчинила саме так. Прохання городян про милосердя ніколи не задовольнялися, але ті жінки, які пропонували себе таким чином, про це не здогадувалися.
Ніккі знала це все. Вона не раз була з військами Ордену, коли вони забирали чергову жертву. Ті, хто здавалися, уявляли, що це допоможе їм здобути прихильність і справедливе ставлення. Вони й гадки не мали, який немилосердний жах чекає переможених. Ставлення солдатів до полонених жінок ідеологи Ордена вважали чимось незначним в порівнянні з тією величезною користю, яку Орден ніс ненаверненим.
Часом Ніккі воліла померти, ніж жити з такими спогадами і усвідомленням своєї причетності до подібного жаху. Тепер же все, чого вона хотіла, це відновити порядок. Тільки вона й могла це зробити. Вона хотіла внести свій внесок у знищення самого існування Ордена.