Країна Мумі-тролів. Книга третя
- Автор: Янссон Туве Марика
- Серия: Країна Мумі-тролів #7
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 966-8476-03-4
- Переводчик: Наталя Іваничук
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Країна Мумі-тролів. Книга третя». Краткое содержание книги:
Книга третя — це нові неповторні зустрічі з милим сімейством Мумі-тролів та їхніми багатьма друзями. Маленькі герої книжки підросли настільки ж, наскільки подорослішали читачі «Країни Мумі-тролів». Тепер їм доводиться замислюватися над важливими речами, якими сповнений світ, — такими, як сенс життя, самопізнання і самоствердження, любов, взаємоповага, щедрість душі. І тому ми щиро радимо почитати цю книжку батькам — якщо вони хочуть більше дізнатися про себе та своїх дітей і дбають про гармонію в родині.
А тим часом мудрик Лавка снував свою розповідь:
«Звірятко причаїлося за великим горщиком поблизу тютюнової грядки Мумі-тата. Воно чекало, коли стане великим та сильним, коли йому ніколи більше не доведеться зазнавати розчарувань, і ніхто його не цікавитиме, окрім власної особи. Кінець розділу».
14
Само собою зрозуміло, що у кімнатах Мумі-мами та Мумі-тата ніхто з гостей не спав. Мамина спальня виходила вікном на схід, вона любила ранки, а Татова — на захід, бо вечірнє небо навіювало на нього солодку тугу за далекими мандрами.
Одного надвечір’я Гемуль прокрався до Татової кімнати й шанобливо зупинився на порозі. То була дуже маленька затишна мансарда з похилою стелею — чудове місце для усамітнення. А ще там добре було замикатися, щоб не плутатися в інших під ногами.
На помальованих у блакитний колір стінах Мумі-тато розвішав гілки чудернацьких форм, а на деяких почіпляв очі з ґудзиків. Ще там висів настінний календар, на якому був зображений розбитий корабель, а над ліжком — дерев’яна дощечка з написом «Гайґс віскі». На комоді лежали дивні камінці, грудка золота та купа дрібничок, які зазвичай в останню хвилину перед від’їздом з дому виявляються зайвими. Перед дзеркалом стояла модель маяка з гостроверхим дахом, маленькими дерев’яними дверцятами та балюстрадою з латунних цвяшків навколо маякової ліхтарні. Була там навіть драбинка, яку Мумі-тато змайстрував з мідного дротика. А на кожне віконце він наклеїв по клаптику сріблястого паперу.
Оглядаючи кімнатку, Гемуль намагався пригадати собі Мумі-тата, згадати, що вони робили удвох, про що розмовляли, але не зміг. Тоді він підійшов до вікна й визирнув у садок. Черепашки навколо мертвих рабаток тьмяно виблискували у присмерку, небо на заході пожовтіло. На тлі призахідного небокраю великий клен у саду здавався чор— ним-чоренним.
Гемуль подумав, що зараз він бачить те, що бачив Мумі-тато, вглядаючись в осінню сутінь. Він вмить збагнув, що треба робити: він побудує для Мумі-тата дім у гіллі великого клена! Від утіхи Гемуль аж розсміявся. Звичайно, дерев’яний дім! Високо над землею, між міцними чорними гілками, з штормовим ліхтарем під стелею, подалі від родини… Мумі-тато заживе вільним, сповненим пригод життям. Там вони сидітимуть удвох, слухатимуть, як потрясає стінами прикрий південно-західний вітер і вестимуть мудрі бесіди, нарешті вестимуть бесіди… Гемуль вибіг з кімнати й гукнув:
— Мудрику!
Мудрик вийшов зі своєї комори.
— Ти знову читав… — дорікнув йому Гемуль. — Так багато читати шкідливо! Слухай-но, ти любиш витягати старі цвяхи?
— Навряд… — відповів мудрик.
— Коли треба щось спорудити, — почав пояснювати Гемуль, — то один будує, а інший носить матеріали. Або ж один забиває нові цвяхи, а інший витягає старі. Зрозуміло?
Мудрик мовчки витріщався на Гемуля. Він знав, що йому судилося стати отим іншим. Вони зійшли до дровітні, де мудрик взявся витягати старі цвяхи з дощок та балок, яких назбирала на морському березі родина Мумі-тролів. Посіріла від часу деревина була твердою й непіддатливою, а цвяхи геть поіржавіли й міцно сиділи у дошках. Гемуль тим часом підійшов до клена й замислився, задерши голову догори.
Мудрик розгинав і витягував цвяхи. Небо на заході запалахкотіло жовто, немов вогонь, і згасло. Мудрик розповідав собі про звірятко, розповідь велася щораз ліпше, бо він її складав уже не в словах, а в картинках. Слова таять у собі небезпеку, а звірятко наблизилося до надзвичайно важливого моменту в своєму розвитку, воно ось-ось зазнає змін. Воно вже не ховалося, розглядалося навкруги й прислухалося, скрадалося тінню узліссям, насторожено, але зовсім без страху…
— Тобі подобається витягати цвяхи? — поцікавилася у нього за спиною Мюмля. Вона сиділа на пеньку, на якому рубають дрова.
— Га? — стрепенувся мудрик Лавка.
— Ти ж не любиш витягати цвяхи, та все ж робиш це. Хотілось би знати, навіщо? — допитувалася Мюмля.
Лавка мовчки дивився на неї.
Мюмля пахла м’ятою.
— І Гемуля ти також не любиш, — вела вона далі.
— Я щось ніколи про це не думав, — пробурмотів мудрик, немов захищаючись, і відразу замислився, подобається йому Гемуль чи ні.
Мюмля зістрибнула з пенька і пішла собі геть.
Швидко насувалися сутінки, сіра імла здіймалася над річкою. Було дуже холодно.