Сонети. Світовий сонет
- Автор: Павлычко Дмитрий Васильевич
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Генеза
- ISBN: 966-504-388-9
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Сонети. Світовий сонет». Краткое содержание книги:
Видання сонетарію видатного українського поета складається з оригінальних та перекладних творів цього жанру. Поет розглядає свою сонетну творчість як пошуки людської істинності. Авторська частина книжки порівняно з попередніми виданнями значно розширена; перекладна — це антологія «Світовий сонет», де окремо подано повний сонетний доробок В. Шекспіра, Гвєздослава та Янки Купали і переважну більшість сонетів Ш. Бодлера. В цілому сонетарій Д. Павличка — унікальне явище української літератури, в якому в невмирущій поетичній формі постає вічність людського духу.
Перейти на страницу:
42
Вона — твоя, та це не весь мій біль,
Хоч я також любив її й люблю ще,
А те, що ти скорився їй всуціль,
Те, що належиш їй, — болить найдужче.
Все ж прагну виправдання вам знайти:
Мене ти в ній кохаєш, любий друже,
Вона ж до тебе горнеться, бо ти
До мене маєш серце небайдуже.
Втрачати поодинці вас — не жаль,
Але, як ви зійдетеся навмисне,
І втрачу вас я разом — то печаль,
Що до землі мене, мов хрест, притисне.
Стривайте! Я й мій друг — єство одне:
Отож вона кохає в нім мене!
43
Прижмур очей допомагає зору,
Зникають з нього враження дрібні,
І я вночі крізь темряву прозору
Дивлюсь на тебе в осіяннім сні.
О, якби тінь твоя, що сяє в мряві
І зблискує в заплющених очах,
Вдягнула дня одежі золотаві,
З'явилась при світанкових світлах —
Мій зір зазнав би щастя неземного,
Твій лик сяйнув би до відкритих віч,
І я побачив би за дня живого
Те, що мені являла мертва ніч.
Тебе я прагну бачити щоночі,
Бо сни про тебе — дні ясні й урочі.
44
Якби вдалося в думку обернуть
Важку субстанцію мойого тіла,
Вона здолала б найприкрішу путь,
До тебе за хвилину б долетіла.
Хоч був би ти далеко звідсіля,
Тебе знайшов би я і за морями,
Бо що для думки море і земля,
Що відстані, які лягли між нами?
Та я — не мисль, я не лечу туди,
Де світ сховав твою красу юначу;
Я — сотворіння із землі й води,
І від цієї думки гірко плачу:
Земля й вода — повільні складники,
Що з них зринають сліз моїх струмки.
45
Два інші складники світобудови —
Легке повітря й очисний вогонь —
В душі твоєї перелітні схови
Я посилаю кожну мить, либонь.
Посли мої — жага і мисль без плоті —
Несуть любові спраглий подих мій;
А я без них мертвію сам в скорботі,
Бо що земля й вода без тих стихій?
І лиш тоді життя моє стражденне
Просвітленим і радісним стає,
Як посланці вертаються до мене
Із вісткою, що ти живий, ти є!
Вернулися! Я рад. Знов посилаю —
І тут же знов у смуток западаю.
46
Мій зір і моє серце в боротьбі,
Вони за тебе б'ються між собою:
Зір образ твій загарбує собі,
Та серце не втікає з поля бою.
Зір стверджує, що ти — моя любов —
Перебуваєш в погляді ясному,
Ні, — протестує серце, — твій захов,
Твій прихисток ласкавий — тільки в ньому.
Так позивалися балакуни,
Аж суд думок сердечних задля згоди
Розумний вирок виніс, — щоб вони
Так поділили скарб ясної вроди:
Очам — оддати зовнішню красу,
А серцю — те, що я в душі несу!
47
Угоду про взаємодопомогу
Уклали зір і серце, мов брати.
Як серце попаде в зітхань облогу,
Чи як очам забракне ясноти,
Краси твоєї вділить серцю око,
Мов ласощів з бенкетного стола;
А зір голодуватиме жорстоко —
Хліб дасть любов, що в серці зацвіла.
Ось так твій образ житиме зі мною,
В мого єства незглибній глибині:
Чи ти — десь поряд, чи — за далиною,
Ти — у моїх думках, думки — в мені.
А як думки заснуть, то серце встане,
Щоб оком пестити лице кохане.
48
Як бачно я своє майно дрібне
Брав під замки, збираючись в дорогу,
Щоб злодій не пограбував мене,
Не обікрав мою оселю вбогу.
Тебе ж, моє натхнення, скарбе мій,
Я часто кидаю напризволяще, —
Забрати може будь-який крадій
Моє багатство дороге й найкраще.
В яку шкатулу, за яку броню
Сховати цноти, сяйвом оповиті?
Тебе я в грудях власних зачиню,
Щоб ти являвся в найсвітліші миті.
Але злодійкувата правда жде —
Вона тебе й з-під серця украде.
49
Той час, якщо такий колись настане,
Коли твоя любов досягне дна,
Коли за все — за добре й за погане —
Потрібно звітуватися сповна;
Перейти на страницу: