Мистецтво і життя. Збірник
- Автор: Моруа Андре
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Мистецтво
- ISBN: 5-7715-0391-6
- Переводчик: Ірина Миколаївна Овруцька
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Мистецтво і життя. Збірник». Краткое содержание книги:
Книжка складається з роздумів льотчика під час польоту до Арраса, а потім під час його повернення посеред ворожих снарядів і ворожих винищувачів. Роздуми ці піднесені. «Так точно, пане майор…» Чому майор Аліас посилає своїх підлеглих, які до того ж його друзі, на безглузду загибель? Чому тисячі молодих людей згодні загинути у бою, який, судячи з усього, вже програно? Тому, що вони розуміють: беручи участь у цьому безнадійному бою, вони підтримують дисципліну в армії і зміцнюють єдність Франції. Вони добре знають, що їм не пощастить за кілька хвилин, здійснивши кілька героїчних вчинків і офірувавши кілька життів, перетворити переможених на переможців. Але вони знають також, що поразку можна перетворити у відправний пункт на шляху до відродження Франції. Чому вони б’ються? Що рухає ними? Відчай? Аж ніяк.
«Є істина, вища за усі докази розуму. Щось проникав в нас і керує нами, чому я підкоряюсь, але чого не зміг ще усвідомити. У дерева немає мови. Ми — віти дерева. Є істини очевидні, хоч їх і неможливо виразити словами. Я вмираю не для того, щоб затримати навалу, бо немає такого захистку, де, сховавшись, я міг би чинити опір разом з тими, кого люблю. Я вмираю не заради врятування честі, бо не вважаю, що ображена будь-чия честь, — я нехтую суддями. І я помираю не з відчаю. І все ж таки я знаю: Дютертр, який зараз дивиться на карту, розрахує, що Аррас знаходиться десь там, на курсовому куті сто сімдесят п’ять градусів, і через півхвилини скаже мені:
— Курс сто сімдесят п’ять, пане капітан…
І я візьму цей курс».
Так міркує французький льотчик, чекаючи загибелі над охопленим полум’ям Аррасом; і до того часу, доки у таких людей будуть такі думки і доки вони висловлюватимуть їх такою піднесеною мовою, французька цивілізація не загине.
Надзвичайно дивно, що знайшлися критики, які вважають цю прекрасну книгу «пораженською». А ось я не знаю іншої книги, яка б вселяла більшу віру у майбутнє Франції: «Поразка… Перемога… (повторює автор слідом за Рів’єром). Я погано розуміюсь на цих формулах. Є перемоги, які надихають, є й інші, які принижують. Одні поразки несуть загибель, інші пробуджують до життя. Життя виявляється не у станах, а у діях. Єдина перемога, яка не викликає у мене сумнівів, — це перемога, закладена у силі зерна. Зерно, кинуте в чорнозем, уже перемогло. Але має минути певний час, щоб настала година його торжества у достиглій пшениці».
Французькі зерна проростуть. Вони вже кільчаться з того часу, коли був написаний «Військовий льотчик», і нові жнива наближаються. І Франція, яка довго страждала, терпляче чекаючи нової весни, зберігає вдячність до Сент-Екзюпері за те, що він жодного разу не зрікся її.
«Якщо я невіддільний від своїх, я ніколи не зречусь їх, що б вони не скоїли. Я ніколи не звинувачуватиму їх перед сторонніми. Коли я зможу взяти їх під захист, я захищатиму їх. Коли вони зганьблять мене, я приховаю цю ганьбу у своєму серці і промовчу. Що б я тоді не думав про них, я ніколи не виступлю свідком обвинувачення…
Ось чому я не знімаю з себе відповідальності за поразку, через яку не раз почуватиму себе приниженим. Я невіддільний від Франції. Франція виховала Ренуарів, Паскалів, Пастерів[264], Гійоме, Ошеде. Вона виховала також тупиць, політиканів і пройдисвітів. Але мені здається надто зручним проголошувати свою солідарність з одними і заперечувати будь-яку спорідненість з другими. Поразка розколює. Поразка руйнує створену єдність. Нам це загрожує смертю; я не сприятиму такому розколу, покладаючи відповідальність за розгром на тих з моїх співвітчизників, які думають інакше, ніж я. Такі суперечки без суддів ні до чого не ведуть. Ми всі були переможені».
Визнавати свою власну, а не тільки чужу відповідальність за поразку — це не пораженство, — це справедливість. Закликати французів до єдності, яка зробить можливим майбутню велич, — це не пораженство, — це патріотизм.
264
Ренуар П’єр Огюст (1841–1919), французький художник-імпресіоніст; Пастер Луї (1822–1895), французький хімік і біолог.