"Сатурна" майже не видно

На кожного прийнятого до школи агента Рудін складав словесний портрет і коротку характеристику. Він передавав ці відомості Бабакіну, той переправляв їх Маркову, а потім їх одержувала Москва. Але Рудін розумів, що Москва чекає від нього більшого. Він вдавався до всього, щоб проникнути в неприступну таємницю «Сатурна» і знати не тільки в обличчя й імена агентів, але і те, коли, куди, з якою метою їх закидають у радянський тил. Одних ближче до цієї мети він не став. Марков мав рацію: з початком тотальної підготовки агентів обстановка в «Сатурні» для Рудіна стала сприятливішою. Поспіх завжди у конфлікті з пильністю і навіть з простою обережністю. І все ж недурні люди, видно, розробляли систему секретності найважливіших таємниць «Сатурна».

— Для розвідника терпіння — зброя, — говорив собі Рудін, але ця істина не тішила його.

…Цей весняний ранок почався для Рудіна, як завжди. Коли він увійшов до свого службового кабінету, на столі вже лежав список військовополонених, з якими він повинен сьогодні розмовляти. Список був довгий. Глянувши на нього, Рудін зітхнув і сів за стіл. На кнопці дзвінка в комендатуру весело сяяв сонячний зайчик, а натисни її — і почнеться важка брудна робота.

Конвойний привів юнака років двадцяти трьох. Перше, що вразило Рудіна, — зовнішній вигляд юнака. Він був дуже вродливий: Хоч заяложена військова гімнастьорка на ньому стовбурчилася, штани були подерті на колінах і замість чобіт сіріли опорки, але все це на ньому виглядало не жалюгідним, не бридким. І сам він весь був підтягнутий і спокійно зосереджений. Частіше сюди приводили людей із згаслими очима. Поки полонений сідав на стілець, Рудін добре розгледів його. Смагляво-матовий колір його обличчя свідчив, що полонений — житель півдня: грузин або вірменин. Чорночубий, чорнобровий, над верхньою, ледь підсмикнутою вгору губою — чорні вусики, а очі несподівано голубі, з сталевим полиском. Він дивився на Рудіна сміливо і навіть з цікавістю.