Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)

Він стяг пропотілу футболку й глянув на груди. Просто над серцем яскраво червонів пропалений медальйоном овальний слід. На передпліччі гоїлися проколи від зміїних зубів.

- Де ти діла горокракс?

- Поклала в сумочку. Думаю, треба від нього відпочити.

Він знову ліг на подушку й подивився на її виснажене посіріле обличчя.

- Не треба було лізти в ту Ґодрикову Долину. Це я винен, це все я винен, Герміоно, пробач.

- Не ти винен. Я теж туди хотіла. Я справді думала, що Дамблдор там залишив для тебе меча.

- Ну, то... ми обоє помилилися, правда?

- Що сталося, Гаррі? Що сталося, коли вона повела тебе нагору? Змія там десь ховалася? Виповзла, вбила її й напала на тебе?

- Ні, - заперечив він. - Це вона була змією... або змія була нею... увесь той час.

- Ш-що?

Він заплющив очі. І досі відчував на собі сморід того дому. Це допомагало з неймовірною чіткістю пригадати все те жахіття.

- Батільда, мабуть, недавно померла. Змія була... була у ній усередині. Відомо-Хто залишив її в Ґодриковій Долині чекати. Ти мала рацію. Він знав, що я повернуся.

- Змія була у неї всередині?

Він знову розплющив очі. Герміону аж нудило.

- Люпин казав, що ми зіткнемося з чарами, яких і уявити не могли, - сказав Гаррі. - Вона не хотіла розмовляти при тобі, бо це була парселмова, я не збагнув тоді, що це парселмова, бо я її розумію. Коли ми піднялися нагору, змія послала про це повідомлення Відомо-Кому, я це чув у своїй голові, я відчув його збудження, він наказав мене затримати... а тоді...

Він пригадав, як змія виповзала з Батільдиної шиї. Не варто було переповідати ці деталі Герміоні.

- ...вона змінилася, стала змією й напала.

Він подивився на слід від укусу.

- Вона не повинна була мене вбивати, а тільки затримати до приходу Відомо-Кого.

Якби ж він зумів ту змію вбити, то все було б не намарно... Він розчаровано сів на ліжку й відкинув покривала.

- Гаррі, лежи, тобі треба відпочити!

- Це тобі треба поспати. Не ображайся, але вигляд у тебе жахливий. Зі мною все гаразд. Я трохи побуду на варті. Де моя чарівна паличка?

Вона не відповіла, а тільки дивилася на нього.

- Герміоно, де моя чарівна паличка?

Вона закусила губу, і з її очей бризнули сльози.

- Гаррі...

- Де моя паличка?

Вона сягнула рукою під ліжко й простягла йому чарівну паличку.

Гостролистова його паличка була фактично розламана надвоє. Два дерев’яні уламки трималися разом лише завдяки тоненькій феніксовій пір’їні всередині. Гаррі взяв її в руки, наче живу істоту, яку жахливо поранили. Він не міг думати - усе зливалося в суцільну смугу паніки й страху. Простяг паличку Герміоні.

- Зціли її. Будь ласка.

- Гаррі, навряд, вона ж переломилася...

- Будь ласка, Герміоно, спробуй!

- Р-репаро.

Дві частинки чарівної палички поєдналися. Гаррі підніс її догори.

- Лумос!

Паличка ледь-ледь зажевріла і знову погасла. Гаррі націлився нею на Герміону.