Ліки від страху
- Автор: Вайнер Аркадий Александрович, Вайнер Георгий Александрович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0247-3
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Ліки від страху». Краткое содержание книги:
Вістря роману спрямоване проти споживацького ставлення до життя.
— Мій учитель не ставить за мету заробляти великі гроші своїм мистецтвом.
— С-справді? — здивовано перепитує Опорінус, потім каже переконливо: — Не варто т-тримати гроші в центрі уваги, але й випускати їх з поля зору неправильно!
Стомившись за день, я дрімаю в кутку карети. Опорінус бесідує з Азрієлем. Крізь сон я чую голосне запитання Азрієля:
— На скільки, на скільки?
— Моя дружина старша за мене на тридцять шість років, — незворушно мовить Опорінус. — Не міг же я лишити без допомоги й догляду невтішну вдову мого друга, обтяжену величезним багатством і домаганнями різних безчесних пройдисвітів…
— А ти одружився на ній з любові?
— З-звичайно! — щиро каже Опорінус. — З любові й по зрілих роздумах. Врода — марнота, миловидність — обман, розум — спокуса. Важливо, щоб людина була д-добра. І божественний взірець того ми знаходимо в біблії.
— Це… Як це? — дивується Азрієль.
— А як господь наш сотворив для Адама Єву? Адже він не захотів робити її з г-голови — щоб не мудрувала. Не став робити з очей — щоб не п-підглядала. Відмовився від вуха, щоб не підслухувала. Не з уст — аби б-базікання не стало її єством. Не з серця — щоб не б-була заздрісною. А сотворив її з ребра — щоб стала скромною і покірною…
Непомітно за їхніми розмовами бігла дорога, і на четвертий день ми піднялися мармуровими сходами в бібліотеку Фробена, де він сидів у глибокому кріслі, змучений болями, закутаний в овечий плащ, змарнілий, але з веселим і доброзичливим блиском в очах.
— Вітаю тебе, славний Парацельс. Ти моя надія на одужання, ти мій єдиний тепер цілитель і опора в житті!
— Посланець ваш Опорінус повідав мені, що місцеві лікарі не пошкодували для вас своїх зусиль, — вклоняюсь я знаменитому старому.
— Ах, Парацельс, для нас, невдячних пацієнтів, які мало розуміються на медицині, важливі-бо не зусилля лікарів, а їхні наслідки. А наслідок мізерний: вони хочуть відрізати мені ногу. — Він скидає покривало з багрового, опухлого коліна.
— Сміливість хірурга не повинна перевищувати його знань, — усміхаюсь я. — Мені треба ще дослідити вашу сечу, подивитися кров, вислухати серце, дихання. Я дам вам сильні порошки й мазі, і ви, бог дасть, пройдете на своїх ногах багато-багато льє.
— Парацельс, ти віриш, що її можна врятувати?
— Я сподіваюсь, що очі мене не ошукують: вас мучить тяжкий напад подагри. Якщо дослідження цього не спростують, за місяць ви вийдете на ґанок — помахати вслід мені рукою…
— Ні, Парацельс, — хитає головою Фробен, — Я не буду тебе проводжати. Я не дам тобі поїхати — я хочу, щоб ти жив у нашому місті й ніс людям зцілення й твоє велике знання…
— Мине зовсім мало часу, і місцеві заздрісники проженуть мене…
— Ворогів і заздрісників немає тільки в нездар, кастратів та померлих, — каже Фробен. — Талант мусить боротися а ледарями й дурнями.
— Одначе ледарів і дурнів надто багато, і їхній лемент заважає решті людей почути голос істини.
— Ледар дурний своєю плоттю, а дурень ледачий своїм мозком, і тому талант перемагає… — впевнено каже Фробен і, помовчавши, додає: — Хоча іноді йому не вистачає для цього короткого людського віку. Тоді його справу завершують учні…