Дивний світ
- Автор: Шалимов Александр Иванович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Переводчик: Віталій Геник
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Дивний світ». Краткое содержание книги:
Кирило хотів сказати, що проби відбиралися не лише на біологічний аналіз, але, впіймавши іронічний погляд шефуні, вирішив змовчати. Бардов, вочевидь, також відступився від нього.
Заглянув Грідлі. Попросив допомогти перенести постраждалих у радянський літак. Хлопці, що прилетіли з Бардовим, мовчки підвелися, узяли зі столу шоломи і вийшли. Через декілька хвилин Грідлі повернувся.
Окинувши поглядом присутніх, він підійшов до Бардова й вичікувально втупився в нього.
— Ну, то що робитимемо? — поцікавився Бардов, погладжуючи бороду.
— Чекаємо вашого рішення, — Грідлі підкреслив «вашого».
— Якщо річ у мені, — спокійно сказав Бардов, — вважаю: перш за все треба побувати в шахті. Потім вирішувати, що робити далі.
Леслі кашлянув багатозначно.
— А літаки? — запитав Грідлі.
— Наш хай летить із постраждалими й медиками. І відразу нехай повертається.
— Наш тоді поки залишиться тут, — вирішив Грідлі. — А кому спускатися?
— Як завжди — двом — на паритетних засадах, — Бардов мигцем поглянув на Кирила. — Може, знайдуться добровольці? А можна і переграти — через винятковість ситуації.
— Краще на паритетних, — кивнув Грідлі. — Тоді хто від вас?
— Ось він хотів, — Бардов знову поглянув на Кирила, — не передумав, дорогенький?
— Ні, звісно, — різко кинув Кирило.
— О’кей. — Грідлі поглянув на Морстона, відтак перевів погляд на Леслі. — О’кей, — повторив він крізь зуби, — значить, іду я.
Морстон і Леслі перезирнулися.
— Майте на увазі, Грідлі, — хрипко сказав Фред, — я і доктор Морстон проти спуску. Даремно і небезпечно…
— Я це зрозумів, — відповів Грідлі, явно ігноруючи завершальну частину репліки. — Гадаю, — продовжував він, звертаючись до Бардова, — треба спускатися без зволікання.
— Звичайно, — кивнув Бардов і встав.
Через декілька хвилин усі зібралися біля шахти. Леслі перевірив роботу підйомника. Бардов звелів виставити край самого устя наявні контрольно-вимірювальні прилади, особисто зняв покази.
— Все в нормі, — гучно оголосив він, закінчивши узяття відліків, — певна річ, у межах доступних нам параметрів…
— А ультразвукові коливання? — поцікавився Кирило.
— Наразі не ловляться, але будемо стежити.
— Ультразвук — дурниця, — різко відзначив Леслі.
— Але ви стверджували, Фреде, що не фахівець у цій царині, — не витримав Кирило.
— А це й нефахівцеві ясно…
— Мені, наприклад, ні, — заперечив Кирило.
— Ви ось що, — загудів у навушниках голос шефуні, — ви там долю не дражніть, як відчуєте… дискомфорт чи інше стороннє відчуття, відразу повідомляйте один одному і, отож, нам. Усі ваші переговори ми почуємо й записуватимемо.
— Шкода, що не здогадалися раніше, — Кирило помацав дріт, який тягнувся від його скафандра до барабана, сполученого з записуючим пристроєм.
Другий такий самий дріт пов’язував Грідлі з другим барабаном.
— Стежте, щоб не обірвати дроти на спуску, — напучував шефуня, — від них може залежати успіх операції й ваша безпека… Ну, з богом, як казали в давнину. А ми йому, в разі чого, допоможемо…
Притримуючись за нерухомий канат підйомника, Кирило і Грідлі почали спуск. Кілька десятків обережних кроків, і пітьма оточила їх. Лише хиткі плями світла від ліхтарів на шоломах освітлювали крижані сходинки, по яких вони спускалися все нижче й нижче.
Кирило йшов попереду. Він виразно чув у навушниках напружене дихання Грідлі. Налічивши сто двадцять сходинок, Кирило затримався й озирнувся. Грідлі також зупинився в трьох кроках за ним.
— Що? — насторожено запитав Грідлі.
— Нічого… Пройшли приблизно третину спуску. Як самопочуття?
— О’кей, — не дуже упевнено відгукнувся Грідлі.
— Чому зупинка? — прогудів у навушниках голос шефуні.
— Відпочиваємо…
— Не чую…
— Відпочиваємо! — крикнув Кирило.
— Зрозуміли… Говоріть голосніше! Вас стало гірше чутно.
— Ми вас чуємо добре.
— Як самопочуття?
— Чудово.
Вони рушили далі. Продовжуючи рахувати приступки, Кирило прислухався до себе мовби ззовні. Ні, страху він не відчував. Легке хвилювання, що виникло перед спуском, уляглося. Він був спокійний, уважний, упевнений у собі, не помічав ніякого зовнішнього впливу на психіку.
— Як справи? — прозвучало в навушниках.
— У порядку.
— Відповідайте! Чому мовчите?
— Ми відповіли — наразі все гаразд! — голосно крикнув Кирило.