Чорнильна смерть

Поблизу від нього.

Фарид подивився на намет, де спала Меґі. Йому здавалося, ніби він чує, як вона плаче, але хлопець не наважувався йти до неї. Меґі й досі не простила йому, що він переконав її батька погодитись на оборудку з Орфеєм, а перед її наметом сидів Дорія. Як на Фарида, він надто часто крутився коло Меґі, але, на щастя, не більше розумівся на дівчатах, ніж його дужий брат.

Розбійники, що повернулися, посідали з понурими головами навколо багаття. Дехто ще навіть не скинув жіночого вбрання, але Чорний Принц не дав їм часу втопити у вині страх перед тим, що тепер могло статися. Він послав їх усіх на лови. Зрештою, якщо вони хочуть заховати від Свистуна омбрійських дітей, їм потрібні харчі й теплі шкури.

Але чи цікавить це Фарида? Він не більше належав до розбійників, ніж Орфеєві. Не належав він і Меґі. Він належав тільки одному і мав триматися віддалік від нього — через страх заподіяти йому смерть…

Уже споночіло, а розбійники й досі коптили м’ясо й напинали шкури між деревами, аж раптом з лісу вискочив Ґвін. Фарид спершу подумав, що то Проноза, але потім помітив посивілого писка. Так, це Ґвін. Після смерті Вогнерукого він дивився на Фарида як на ворога, але цього вечора куснув його в литку, як і давніше, коли запрошував до гри, і сердився, аж поки хлопець пішов за ним.

Куниця мчала швидко, надто швидко навіть для Фаридових ніг, що міг утекти від кого завгодно, але завжди чекала на нього, нетерпляче посмикуючи хвостом, і Фарид наздоганяв, так швидко, як можна було бігти в пітьмі, бо знав, хто послав тварину.

Вони знайшли Вогнерукого там, де замкові мури становили межу міста, і гора, на схилі якої стояло місто, була така крута, що на ній уже не притулився жоден будинок. На крутосхилі росли тільки колючі чагарники, а замковий мур не мав вікон і піднімався вгору, грізний, мов кам’яний кулак, суцільний мур мав лише кілька заґратованих продуховин, крізь які до в’язниці потрапляло якраз стільки повітря, щоб в’язні не задушилися ще до страти. Ніхто не сидів довго у в’язниці Омбрійського замку. Вироки оголошували швидко, з покаранням не гаялись. Навіщо довго годувати в’язня, якщо його все одно повісять? Тільки для Сойки суддя навмисне приїде з того боку хащі. П’ять днів, шепотіли люди, п’ять днів потрібно Змієголову, щоб добутися до Омбри у своїй кареті з чорними завісами, і ніхто не знав, чи після його приїзду Сойка житиме бодай день..

Вогнерукий стояв, зіпершись на мур і опустивши голову, наче прислухався до чогось. Чорні тіні, що їх відкидав замок, робили його невидним для очей вартових, які походжали за зубцями муру.

Вогнерукий обернувся тільки тоді, коли на нього вискочив Ґвін. Фарид занепокоєно поглядав на вартових, коли підбігав до муру, але ті не зважали на хлопця або самотнього чоловіка. Одному не під силу визволити Сойку. Аж ніяк. Миршавцеві солдати пильнували, чи не з’явиться де багато чоловіків, прийшовши з недалекої хащі або спустившись по линвах зі схилу, що нависав над замком, хоча, мабуть, Свистун знав, що навіть Чорний Принц не наважиться штурмувати Омбрійський замок.