Київська Русь
- Автор: Толочко Пётр Петрович
- Серия: Україна крізь віки #4
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: Абрис
- ISBN: 5-86828-028-Х
- Жанр: История
Электронная книга - «Київська Русь». Краткое содержание книги:
Для істориків-викладачів, студентів, учнів, учителів, для всіх, кого цікавить минуле України.
Процес заснування торгових дворів був двостороннім: одночасно з появою руських дворів у містах інших країн виникали іноземні у Русі. У Києві відомо урочище Козари, яке, очевидно, вказує на існування тут уже в ЇХ — X ст. торгової слободи хозарських купців. Початкове перебування скандинавських купців відзначено в районі пізнішого Печерського монастиря, де відома “Варязька” печера. Не викликає сумніву існування в Києві торгового подвір’я або району візантійських купців. У XII — ХІІІ ст. в ньому були створені колонії німецьких, а також ірландських купців.
У Новгороді другої половини XI ст. джерела згадують торговий двір скандинавських купців з церквою св. Олафа. У 1217 р. в одній із варязьких церков “изгоре товар весь варязьскый бещисла”[391]. Свій торговий двір мали в Новгороді німецькі купці.
Договір 1229 р., укладений від імені смоленського князя Мстислава Давидовича між Смоленськом, Полоцьком і Вітебськом, з одного боку, і Ригою, Вісбі і Орденом — з другого, дає підстави вважати заснування в цих руських містах торгових дворів німецьких купців.
Торгові ряди “латинських купців” відомі в Галичі, про що свідчить назва одних кріпосних воріт — Німецькі, а також у Володимирі-Волинському, де німецькі купці входили до числа місцевих бюргерів. Відомий випадок, коли багатий німецький купець Марколот давав обід на честь волинського князя Василька[392].
Цікаві дані збереглися про життя німецького купецького подвір’я з церквою св. Петра у Новгороді. Купці мали право використовувати храм як складське приміщення. Купці і їх товариші зобов’язані були кожної суботи переобліковувати всі товари і ставити на них свої торгові клейма. У церкві св. Петра зберігалася скриня з привілеями і пергаменними документами, грошима і церковною ризницею. Тут же зберігались і фунтові ваги з клятвено вивіреними гирями. Руські не мали права входу до церкви. У разі від’їзду німецьких купців і пасторів на батьківщину ключі від церкви передавалися вищим ієрархам руської церкви в Новгороді — один архієпископу, інший — ігумену Юр’ївського монастиря. Подібні порядки були в готландському дворі з церквою св. Олафа в Новгороді[393].
Аналогічною була структура руських купецьких дворів у Константинополі, Сігтуні, Вісбі, Любеку, Ревелі та інших містах.
На ранньофеодальному етапі міжнародна торгівля була централізованою і велась державою. Не сталося принципових змін у соціальній її структурі і в період феодальної роздробленості. Відміни полягали в тому, що тепер на зміну одному місту, яке централізувало зовнішню торгівлю всієї величезної країни, прийшло кілька. На півдні і південному заході Русі — Київ, Чернігів, Галич; на північному сході — Володимир-на-Клязьмі; на півночі і північному заході — Новгород, Смоленськ, Полоцьк. Разом вони вирішували ті завдання, які раніше вважались компетенцією одного Києва.
Специфіка міжнародної торгівлі створювала умови для консолідації заможного купецтва і організації гостинних корпорацій. Вони утворювалися за принципом спеціалізації у торгівлі з певними країнами або ж у збуті конкретних видів товарів. Корпорації першого типу репрезентували київські об’єднання “гречників” і “залозників”. Прикладом корпорації другого типу було знамените “Іваньське” братство в Новгороді, яке об’єднувало купців, що торгували воском. Корпорацію очолював староста, вона мала свій храм св. Іоанна Предтечі в Опоках (Торгова сторона) і уставну грамоту[394].
У духівниці Климента Новгородця другої половини XIII ст. згадується “купецьке сто”. Напевно, купецьке об’єднання, що монополізувало торгівлю сіллю, існувало у Галичі.
Отримуючи значні прибутки від торгівлі, стан заможного руського купецтва концентрував у своїх руках великі суми грошей. Їх вкладали у торговий обіг, позичали під проценти. Купці ставали і лихварями. Що стосується дрібних і середніх торговців, то стверджувати їх повну станову відособленість від класу виробників, напевно, не можна. У більшості своїй вони торгували на міських ринках продукцією власного виробництва.
Як бачимо, давньоруські міста були значними центрами внутрішньої і міжнародної торгівлі. Вона не посідала провідного місця в системі господарства, проте її роль була значною. Торгівля виконувала важливу посередницьку функцію. Вона розривала економічну замкнутість земель, справляла помітний вплив на економічний розвиток всієї країни.
391
Новгородская третья летопись. — С. 29, 37, 57.
392
Летопись по Ипатскому списку. — С.573.
393
Johanson Р. Die Kaufmanns Kirche im Ostgebiet // Vortrage und Vorschungen. — Lindau; Konstanz, 1958. — S. 500.
394
Новгородская третья летопись. — C.21, 22, 206; Янин В.Л. Рукописание князя Всеволода XIII в. // Законодательство Древней Руси. — М., 1984. — Т.1. — С. 262.