![На дорозі [calibre 1.19.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/1/5/5/0/na-dorozi-calibre-1-19-0-download.jpg)
На дорозі [calibre 1.19.0]
- Автор: Керуак Джек
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: javalibre.com.ua
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «На дорозі [calibre 1.19.0]». Краткое содержание книги:
– Так! Так точно! – Побачивши картину на стіні, він завмер. Потім підійшов, придивився, відступив назад, присів, підстрибнув, він хотів її побачити з усіх можливих рівнів та ракурсів і тягнув свою майку з подивом. – Чорт!
Він не уявляв, яке він справляє враження і йому було байдуже. Тепер люди почали дивитись на Діна з материнською та батьківською турботою. Нарешті він був Янголом, яким – я завжди думав – він стане; але, як будь-який Янгол, він уміє злитися й лютувати, і тієї ночі, коли ми всі покинули вечірку та однією дикою бандою перемістились у бар «Віндзор», серафим-Дін невгамовно й демонічно напився.
Знайте, що «Віндзор», під час Золотої Лихоманки най-славетніший готель Денвера і просто цікаве місце, – у великому залі внизу досі в стінах є дірки від куль – був колись домом Діна. Він тут жив з батьком у одній з кімнат нагорі. Він не був туристом. І ось тепер він пив у цьому барі, немов привид свого батька; він, як воду, вливав у себе вино, пиво, віскі. Його лице почервоніло та спітніло, а він нив і кричав на весь бар, потім поплентався через танцювальний майданчик, де з дівчатами витанцьовували пронози заходу, і намагався пограти на піаніно, і обнімався з колишніми в'язнями, і перекрикував увесь галас. Тим часом уся наша тусовка сиділа разом за двома величезними столами. Там були Денвер Д. Дол, Дороті та Рой Джонсони, дівчина з Бафало, Вайомінг, подруга Дороті, Стен, Тім Грей, Бейб, я, Ед Данкел, Том Снарк, ще декілька людей, тринадцять загалом. Долу було дуже весело – він поставив на стіл автомат для горішків, кидав туди копійки та їв горішки. Він запропонував, щоб ми всі щось написали на листівці й відіслали її Карло Марксу в Нью-Йорк. Ми писали божевільні речі. Музика скрипок лунала крізь ніч Ларімер-стріт.
– Чи це не весело? – кричав Дол.
У чоловічому туалеті ми з Діном хотіли вибити двері, але вони були товщиною з дюйм. Я поламав кістку пальця та навіть, нічого не помітив до наступного ранку. Ми були несамовито п'яні. У якийсь момент на столі було п'ятдесят склянок пива. Все, що треба було робити, – це бігати туди-сюди і пити з кожної. Колишні в'язні з Каньйон-сіті гуляли й розмовляли з нами. У фойє, біля салуну, сиділи старі – колишні наглядачі – вони дрімали, опершись на свої палички під старим годинником, що цокав. Колись давно вони теж знали подібне божевілля. Усе навколо крутилося. Повсюди відбувалися гулянки. Була навіть вечірка в замку, куди ми всі поїхали – крім Діна, котрий кудись зник, – у замку ми сиділи за велетенським столом і кричали. На вулиці був басейн і печери. Я нарешті знайшов замок, з якого мав незабаром повстати могутній змій світу.
Потім пізно вночі залишились лише Дін, я, Стен Ше-пард, Тім Грей, Ед Данкел і Томі Снарк, ми були в одній машині з цілим світом попереду. Ми поїхали в Мексиканський квартал, потім до Файв-Пойнтс, ми блукали повсюди. Стен Шепард дурів від задоволення. Він весь час кричав: «Сучий ти син! Хай йому чорт! – високим писклявим голосом і тряс колінами. Дін на нього злився. Він повторював усе, що казав Стен, плювався й витирав з обличчя піт.
– Ми будемо розважатися, Селе, подорожуючи туди до Мексики з цим малим Стеном? Так!
Це була наша остання ніч у священному Денвері, ми її зробили великою та божевільною. Все закінчилось у підвалі, з вином при свічках, а Черіті нишпорила нагорі з ліхтариком. Тепер з нами був кольоровий тип, він звав себе Гомезом. Він кружляв навколо Файв-Пойнтс і йому було на все наплювати. Коли ми його побачили, Томі Снарк крикнув:
– Ей, тебе звати Джоні?
Гомез відійшов, знову пройшов повз нас і кинув:
– Повтори, що ти сказав.
– Я сказав, ти той тип, якого називають Джоні? Гомез поплив назад і знов попробував.
– А ось так на нього схожий? Бо я стараюсь бути схожим на Джоні, але не знаю, як краще.
– Ну, чувак, поїхали з нами! – закричав Дін, Гомез застрибнув і ми поїхали. Ми безперестану шепотіли в підвалі, щоб не сваритися з сусідами. О дев'ятій ранку всі пішли, крім Діна та Шепарда, котрі досі маніакально базікали. Люди піднялися готувати сніданок і чули дивні, підземні голоси:
– Так! Так!
Бейб приготувала величезний сніданок. Час їхати в Мексику наближався.
Дін повів машину на найближчу станцію і перевірив, щоб усе було нормально. Це був «Форд» седан 37-го року, праві бокові двері злетіли і були прив'язані до каркаса.