Дев’яносто третій рік [UK]

XV. НЕ СЛІД КЛАСТИ В ОДНУ КИШЕНЮ ГОДИННИК І КЛЮЧ

Маркіз де-Лантенак був не так далеко, як вони гадали.

Він був недалеко і проте в цілковитій безпеці.

Він ішов слідом за Гальмало.

Сходи, якими вони з Гальмало спускалися слідом за іншими втікачами, кінчалися в яру під арками мосту вузьким склепінчастим проходом. Прохід виводив до глибокої природної розколини в грунті, що починалася в яру і кінчалася в лісі. Ця розколина так густо заросла кущами, що була зовсім невидима. Неможливо було впіймати в ній людину. Втікач, добравшись до розколини, міг тільки повзти в ній, як вуж. Вхід до таємного проходу на сходи так заріс терном, що будівники цього підземного проходу визнали за непотрібне прикривати його ще якось.

Маркізові лишалося тільки вийти. Йому не було потреби переодягатися. Від часу, коли він прибув до Бретані, він не скидав селянського одягу, почуваючи себе в ньому ще більшим паном.

Він тільки зняв свою шпагу разом з перев’яззю, на якій вона висіла.

Коли Гальмало та маркіз вийшли з проходу в щілину, п’ять інших втікачів, Гінуазо, Гуанар Золота Гілка, Паросток Кохання, Шатене та абат Тюрмо, були вже десь далі.

— А вони не барилися з утечею, — сказав Гальмало.

— Зроби так, як вони, — сказав маркіз.

— Монсеньйор хоче, щоб я його залишив?

— Безперечно. Я ж тобі вже сказав. Найкраще тікати самому. Там, де пройде один, не пройде двоє. Вкупі ми привертаємо увагу. Через тебе мене можуть упіймати, через мене — тебе.

— Монсеньйор знає цей край?

— Так.

— Монсеньйор призначив побачення біля каменя Говенів.

— Завтра, опівдні.

— Я буду там. Ми будемо.

Гальмало заговорив про інше.

— Ах, монсеньйор, коли я подумаю, що ми були з вами у чистому морі, були самі, і я хотів вас убити, не знаючи, що ви — мій сеньйор, а ви могли мені про це сказати і не сказали. Яка ви людина, монсеньйор!

Маркіз сказав замість відповіді:

— Англія. Немає іншого виходу. Треба, щоб англійці через два тижні були у Франції.

— Я повинен ще дати звіт, монсеньйор. Я виконав усі доручення.

— Ми говоритимемо про це завтра.

— Хай буде завтра, монсеньйор.

— До речі, ти не голодний?

— Можливо, монсеньйор. Я так поспішав, що не мав змоги сьогодні поїсти.