Посуха
- Автор: Харпер Джейн
- Серия: Аарон Фок #1
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-035-5
- Переводчик: Наталья Игоревна Тисовская
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Посуха». Краткое содержание книги:
Отримавши повідомлення про трагічну загибель свого друга дитинства, федеральний агент Аарон Фок уперше за останні двадцять років приїжджає до рідного міста, щоб віч-на-віч зустрітися з демонами минулого. Двадцять років тому Фок разом з батьком був змушений нагально виїхати з дому, рятуючись від звинувачення у жорстокому вбивстві.
На тлі найсильнішої за останнє століття посухи Фок у парі з місцевим детективом намагається з’ясувати, що ж насправді сталося з його другом. Але в маленькому місті кожен приховує свою таємницю, і хтось дуже не хоче, щоб Фок дізнався правду.
За місяць батько затиснув їй рота й носа брудним кухонним рушником, а вона силкувалася відірвати його руки. Коли він нарешті її відпустив, з першим судомним вдихом вона втягнула перегар з його рота. Того дня Еллі Дікон кинула пити. Бо саме того дня вона вирішила тікати. Не зразу, не з вогню у полум’я. Але скоро. А для цього їй потрібна ясна голова. Поки ще не пізно.
Каталізатором стала одна темна ніч, коли Еллі прокинулася під вагою батькового тіла, повсюди відчуваючи його тверді пальці. Гострий біль — і батьків п’яний голос, що белькоче материне ім’я їй на вухо. Нарешті, на щастя, вона спромоглася його зіпхнути, а він на прощання так їй зацідив, що голова з тріском врізалася в стовпчик ліжка. Вранці Еллі провела пальцем по вм’ятині на дереві, а потім заходилася кволо відмивати криваву пляму з рожевого килима. Голова розколювалася. На очі накотилися сльози. Вона не знала, де у неї болить більше.
Коли наступного дня Аарон знайшов діру під камінним деревом, то був неначе знак згори. Тікай. Місце було таємне, невидиме, і туди влізе наплічник. Ідеально. Запалившись слабкою іскрою надії, Еллі поглянула Ааронові в обличчя й уперше зрозуміла, наскільки їй бракуватиме його.
Коли вони поцілувалися, вона й не думала, що буде так добре, — допоки його долоня не торкнулася рани в неї на голові. Еллі сіпнулася від болю. Звівши очі, побачила переляк на Аароновому обличчі — й тієї миті вона ненавиділа батька більше, ніж доти.
їй так кортіло розповісти все Ааронові! Неодноразово. Але з усіх емоцій, які охоплювали Еллі, найсильнішою був страх.
Вона знала, що не вона єдина боїться свого батька. За будь-яку кривду, реальну чи надуману, він відплачував швидко і жорстоко. Вона була свідком, як він не тільки кидав погрози, а й утілював їх. Йому всі були чимось зобов’язані, а він труїв лани й збивав на дорозі собак. У містечку, де люди ледве зводять кінці з кінцями, хто схоче починати з ним війну? Погляньмо правді у вічі: Еллі Дікон чудово усвідомлювала, що в Ківарі немає жодної людини, яка наважиться піти проти її батька.
Отож вона розробила план. Дістала зібрані гроші й потихеньку спакувалася. Сховала наплічник біля річки — у місці, де його точно не знайдуть. Нехай чекає там, поки вона буде готова. У третьому містечку звідси анонімно забронювала номер у мотелі. Її попросили назвати прізвище, на кого записати броню, і вона вимовила те єдине, яке давало їй відчуття безпеки. Фок.
На аркушику з записника вона занотувала його прізвище й дату, яку обрала для втечі, а потім заховала в кишеню джинсів. Талісман на щастя. Нагадування, що відступати не можна. Тікати треба обов’язково, але у неї буде тільки один шанс. Якщо тато дізнається, він її уб’є.
Це були останні слова, які вона записала у щоденнику.
Коли Мел Дікон повернувся додому, в хаті й не пахло вечерею; його накрила гаряча хвиля роздратування. Він скинув ноги Гранта з канапи, і племінник розплющив одне око.
— Навіть клятого чаю ще ніхто не поставив?
— Еллі ще не прийшла зі школи.
Дікон узяв собі пиво з коробки у Гранта під боком і пішов у глибину будинку. Зупинившись під доччиними дверима, зробив ковток з бляшанки. Сьогодні це було вже не перше пиво. І навіть не друге.
Очі метнулися на білий стовпчик ліжка, де на дереві лишилася вм’ятина, а потім на пляму на рожевому килимі, й Дікон нахмурився. Відчув у грудях холодок — наче там застряг маленький м’ячик. Тут сталося щось жахливе. Він утупився у вм’ятину, а потворний спогад готовий був от-от сплисти в голові. Дікон жадібно почав пити пиво, поки спогад не пірнув назад, у туманні глибини. Натомість Дікон дозволив алкоголю рознести по венах перші сплески гніву.
Донька вже мала бути вдома, а її немає. Вона мусить бути тут, з ним. Може, просто запізнюється, прошепотів раціональний голос, але Дікон пригадав, як вона останнім часом на нього дивиться. Він зразу упізнав цей погляд. Такий самий Дікон уже бачив п’ять років тому. У цьому погляді читалося: «З мене годі. Прощавай».
Його накрила ядуча хвиля, і Дікон раптом розчахнув дверцята гардеробу. На звичному місці не було наплічника. На полицях, серед охайно складених речей, було кілька прогалин. Знайомі ознаки. Донька все робила крадькома. Завела таємниці. Колись він уже проґавив ці ознаки, але не цього разу. Висмикуючи шухлядки комоду, він повивертав їх на підлогу, розливаючи пиво на килим, і почав ритися у пошуках підказок. Зненацька він закам’янів. Його огорнула холодна впевненість: він знав, де донька. Там само, куди постійно бігала її клята матір.