Карло Сміливий
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1929
- Язык: украинский
- Год: Час
- Переводчик: Н. Ткаченко-Ходкевич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Карло Сміливий». Краткое содержание книги:
http://litopys.org.ua/novela/scott.htm
«Anne of Geierstein» of the maiden of the mist
Переклала з англійської мови Н. Ткаченко-Ходкевич
Видавництво «Час»
КИЇВ — 1929
Коли Артура підвели до Ферранда, той сказав:
— Ви вільні, Артуре Оксфорде. Ви та батько ваш завжди вірно служили моїй тітці Маргареті. З пошани до пам'яті її я вас звільняю, але треба подбати, щоб ви спокійно повернулись до бургундського табору. По цей бік гір вчинки відверті та благородні, але за межигір'ям є вбивці та зрадники. Ви, лицарю, напевно охоче проведете Оксфорда?!
Лицар, що до нього вдався Ферранд, одразу під'їхав, а тимчасом Артур дякував молодому льотарінзькому герцогові.
Скоро Артур та його супутник від'їхали трохи, чужинець вступив у розмову.
— Ми раніше їздили з тобою разом, али ти цього не пам'ятаєш. Я Альберт Геєрштейн!
— Граф Альберт? — скричав стурбований Артур, реагуючи на все, що могло стосуватися Анни. — Вертайтесь швидче назад! Ви тут у небезпеці, герцог оцінив вашу голову, а всю місцевість сповняє італійська кіннота!
— Я її не боюся, та й ти зі мною!
— О, я завжди вас обороню!
— Невже? — посміхнувся Альберт: — допоможеш ворогові твого повелителя?
Артур на мить збентежився.
— Але ви сами мені допомагали, чому ж і я… — нарешті спромігся він на відповідь.
— Добре сказав, — відповів Альберт, — але здається мені, маєш інші причини. Ось що, я радий, що помер Донергуґель, бо він умовляв Ферранда, щоб той допоміг йому одружитись з моєю дочкою. Поки я живу, цього б не сталось ніяк, але я боявся, щоб по смерті моїй… Та з цим скінчено! Тепер ось що, Артуре де-Вер! Дочка мені все розказала. Не знаю, як ти, а я не від того, щоб ти взяв собі злиденну дівчину за дружину. А я знаю, надійдуть часи, коли ймення де-Вер та Геєрштейн знову засяють на обрії політичного життя. Ми зараз попрощаємось! Я повертаю назад.
Артур відповів:
— А ви, графе Альберте, ви з нами не житимете?
— Які мрії! Може життя незабаром скінчиться. Бургундського герцога засуджено на смерть. Я мушу виконати доручений від суддів вирок. Мені дано мотуза та кинджала.
— Та киньте ви ненависні символи! Не ганьбіть імени Геєрштейнів!
— Ні, Карло помре! Такий вирок справедливого суду!..
— Благаю, мовчіть! — перехопив Артур. — Я на службі в цього державця!
— І ваш обов'язок йому переказати мої слова? Я цього й бажаю. Скажіть Карлові, що він жорстоко зневажив Альберта Геєрштейна. А тепер прощавайте! Он наближається загін з бургундським прапором. Я мушу їхати!
Альберт Геєрштейн повернув коня та поскакав назад.
XXXII
Ця зброя злякає
в наметі — звитяжця,
І владу — на троні…
(Старовинна комедія).
Війки гуркіт неясний
Вітер в далечінь несе.
Слідом — жах, війна… ідуть,
Сіють біль і смерть на все…
(Міскв).
Лишившись на самоті, Артур поїхав назустріч загонові бургундської кінноти під командою графа Конте.
— Просимо, просимо, — промовив вельможа, чвалем поскакавши до молодого лицаря. — Герцог Бургундський звідси за милю з великим загоном, щоб у разі потреби дати нам допомогу. З півгодини тому ваш батько повернувся до нас, прискакавши що було сили, й сказав, ніби зрадники завели вас у Пастку, і ви в полоні. Він обвинувачував Кампо-Басса, закидав йому зраду й викликав на бій. Обидва тепер у таборі, щоб не мали змоги стати на герць. Хоч італієць цього хоче, здається, не дуже. Герць відбудеться за п'ять днів.
— Побоююся, цей день не надійде ніколи для тих, хто чекає його, — сказав Артур, — але хай я тільки до нього доживу, я буду битися сам!
Він поїхав з Конте. Незабаром стріли другий, дуже великий загін кавалерійський, де маячив прапор бургундського герцога. Артура одразу рекомендували Карлові.
Герцогові було дуже неприємно, що Артур однієї думки з батьком і обвинувачує італійського графа, що до нього герцог ласкаво ставився. Але пересвідчившись, що Кампо-Басса уже потім після тих, хто оглядав межигір'я, порадив Артурові їхати наперед, тобто просто до засідки, герцог похитав головою, насупив чорні брови й стиха промовив:
— Це мабуть з помсти до Оксфорда. З італійців запальні месники.
Захоплено вислухав герцог звістку за смерть Рудольфа Донергуґеля й знявши важкого золотого ланцюга з своєї шиї, одів його Артурові.
— Честь і слава тобі, юний друже! Донергуґель був найстрашніший з усіх ведмідь, інші просто малі ведмежата; він мріяв, що може володіти списом. Добре, добре, хоробрий юначе, — ну розкажи, що ж далі? Як ти втік? Хитрощі?
— Пробачте, мене оборонив їхній начальник Ферранд де-Водемон, узяв мою зустріч з Донергуґелем за особисте змагання й бажаючи, як сказав він, поводитись чесно, пустив мене.