Уран [uk]

Васько придумав цілу історію про поїздку з Лесею до Києва — для Платона, але розповідати її не довелося, бо разом з грішми поклав у шухляду й квитки до Яснограда. Платон вранці, збираючись на роботу, випадково побачив їх, хотів розбудити брата й розпитати про Наталку, але вирішив не тривожити його.

І в школі, на перерві, Васько доводив Лесі, що Платонові необхідно розповісти про зустріч з Нарбутовими, але переконати Лесю не зміг.

— Може, вона ще приїде, Васю,— сподівалася Олеся.— Хай вона розкаже йому...

— Ні, Платон мусить знати правду,— наполягав Васько.

Ця суперечка тривала й увечері, коли вони разом готували уроки.

— Моя мама сказала, що ніколи не треба квапитися до людини з поганими вістями,— посилалася на незаперечний авторитет Леся.— Платон і так переживає.

— А я не хочу, щоб мого брата обманювали!

Вони принишкли, побачивши Платона. Він весело привітався:

— Як молоде покоління? Гризете граніт?

— Васько на п'ятірки гризе, а я,— Леся скривилася,— схопила з хімії трійку...

— Буває... Як же вам їздилося? Ночували у тьоті Дусі?

— Так... Ми були в кіно і... на Хрещатику... Дуже мені сподобалося.— Дівчина відчула, як почервоніла від цієї маленької неправди.— І тобі, Васю, сподобався Київ?

— Ми не були в Києві,— сказав, дивлячись на брата Васько.— Ми... ми до Наталки їздили.

Леся здивувалася, що ці слова Платон сприйняв спокійно:

— У тебе, напевне, були якісь справи у Яснограді?

— Ні. Ми їздили до неї.

— Навіщо?

— Щоб поставити всі крапки над «і»,— Леся згадала слова Давида.

— І що, поставили? —іронічно запитав Платон.

— Ні. Він сказав, що приїде,— відповів Василь.

— Хто?

— Давид. Ти не ображайся на мене, Платоне, бо так... так неправильно,— Васько шморгнув носом і здався Платонові маленьким, беззахисним.

Платон сів поміж ними, обнявши за плечі Васька й Лесю, і притягнув до себе.

— Я вам дуже вдячний, обом, але, мабуть, не ми з вами будемо ставити оті крапки...