Все ясно
- Автор: Фоер Джонатан Сафран
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: видаництво "ФАКТ"
- Переводчик: Ростіслав Семків
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Все ясно». Краткое содержание книги:
Тоді він побіг до Лісти П., єдиної коханки, котра могла надихнути його до купання. Впусти мене, — прошепотів він, притиснувшись лобом до її дверей. Це я, Сафран. Впусти мене.
Далі йому почулося шарудіння, наче хтось пробирався до дверей.
Сафран? Це була Лістина мама.
О, доброго дня, — сказав він. — А Ліста дома?
Ліста у своїй кімнаті, — відказала вона, думаючи, який же це милий хлопчик. Підіймайся до неї.
Що трапилося? — запитала Ліста, побачивши його біля дверей. Вона виглядала настільки старшою, ніж тоді, три роки тому в театрі, що він аж почав дивуватися: хто з них змінився — він чи вона? Заходь. Іди сюди, — кликала вона, — сідай, розкажи, що сталося.
Я зовсім самотній, — сказав він.
Ні, ти не один, — сказала вона, притискаючи його голову собі до грудей.
На жаль.
Ти не самотній, — відповіла вона, — ти лише почуваєшся самотнім.
Почуватися самотнім — це й значить бути самотнім. Саме так.
Давай— но я зготую тобі щось поїсти.
Я нічого не хочу їсти. Тоді випий чогось.
І пити не хочеться.
Вона почала масажувати його мертву руку і згадала, коли востаннє її торкалася. Насправді, приваблювала тоді її не смерть, а непояснюва-ність. Недосяжність. А він ніколи не міг любити її повністю, всіма фібрами своєї душі. Ним не можна було повністю заволодіти, так само, як і він не міг ніким володіти повністю. А Ті жадання посилювалося холодом її бажань.
Ти збираєшся одружитися, Сафране. Вранці мені принесли запрошення на весілля. Оце тебе засмучує?
Так, — відповів він.
Нема чого через таке хвилюватися. Перед весіллям усі нервують. Я нервувала. І мій чоловік, наскільки я знаю, теж. Але ж Зося така гарна дівчина.
Я ніколи з нею не зустрічався, — відповів він.
Але вона дуже мила. І ще й гарненька.
Думаєш, вона мені сподобається?
Думаю, так.
І яв неї закохаюсь?
Можливо. Любов ніколи не вдається передбачити, але це цілком можливо.
А ти? — запитав він, — ти мене кохала? Хоча б у ту ніч, коли було стільки кави?
Не знаю, — сказала вона.
Але припускаєш, що, можливо, так і було?
Він торкнувся її обличчя здоровою рукою, а далі провів пальцями вниз по шиї, пробрався під комірець її блузки.
Ні, — сказала вона, відводячи його руку.
Ні?
Ні.
Але я хочу. Справді. Це не для тебе.
Саме тому в нас нічого й не вийде, — сказала вона. Я б ніколи тобі цього не дозволила, якби знала, що ти цього хочеш.
Тоді він поклав свою голову їй на коліна й заснув. Йдучи того вечора, він віддав Лісті книжку, котру все ще ніс із собою від самого дому — це був «Гамлет» у пурпуровій палітурці — він взяв був його з полички, аби хоч щось гримати в руках.
На зберігання? — запитала вона.
Одного дня ти віддаси її мені.
Ні мій дід, ні Дівчина-циганка не знали всього цього, коли кохалися востаннє, коли він торкався рукою її обличчя й легенько пальцями брав її за підборіддя — з такою увагою скульптор оглядає свою модель. Отак? — запитував він її. Вона лоскотала його груди своїми віями. Метелики її поцілунків пурхали його торсом вгору до шиї аж до того місця, де ліва вушна кістка сходилася зі щелепою. Отак? — перепиту-вала вона. Він скидав їй через голову її блакитну блузку, розщіпав намисто, вилизував її гладенькі спітнілі пахви і вів пальцем по її спині й далі вперед — аж до пупця. Він малював кола язиком довкола ореолів її грудей. Отак? — перепитував він. Вона кивала й відкидала голову назад. Він покусував її соски, відчуваючи, що все це неправильно, все, від самого моменту його народження і аж до цієї миті, все пішло шкереберть — але не навпаки, а гірше, якраз так, як мало бути. Нона обома руками розщіпала його пояс. Він прогнувся на землі, щоби вона могла стягнути з нього штани та білизну. Вона взяла в руку йо-го пеніс. Вона так сильно хотіла, щоби йому бу-ло добре. Вона була переконана, що йому ніко-ли не було добре. Вона хотіла стати причиною мою найбільшої і єдиної насолоди. Отак? Він поклав свою руку на її і спрямував її рухи. Вона скинула спідницю й трусики, взяла його мертву руку й притиснула її між своїх ніг. Густе чорне