Юлія, або Запрошення до самовбивства

— Завтра я буду в поїзді.

— Але ж наша нарада ще не закінчилася.

— Хомуха мене відпускає. Повертається з Сєверодвинська мій морський майор, і мені треба бути вдома, щоб він нічого не знав про моє так зване службове відрядження.

— Може, дозволите мені стати під вікном вашого вагона з букетом троянд?

— Виключено.

— Тоді хоч з плиточкою шоколаду «Сказки Пушкина»?

— Ви нестерпний, як усі хохли!

— Звідки вам відомо про нашу так звану нестерпність?

— Ну… вважайте, що це російський державний фольклор.

— Може, великодержавний?

— Коли хочете, хай. буде великодержавний.

Він уже доніс її до готелю, обережно поставив на землю, як дорогоцінну порцелянову статуетку.

— Я не можу відпустити вас до Москви… Ми повинні поговорити… Це надто важливо, зрозумійте, Юліє… Може, після вечері?

— А що скаже Хомухін?

— Чхати на Хомухіна!

— Зрозумійте ж нарешті: Хомухін — заступник міністра.

— Я теж заступник міністра, чорти його бери! То й що з того?

— Ваше так зване міністерство? Воно рівно на п’ятнадцять (за числом республік) нижче московського. Невже ви цього не знаєте?

— Я нічого не хочу знати після того, як побачив вас… І не можу втратити вас… Коли не сьогодні, то завтра я подам вам плиточку шоколаду у вікно вагона.

— Ви забули, що тепер у вагонах вікна не відчиняються.

— Я з тих часів, коли всі вікна були навстіж.

— І двері?

— Не тільки двері! Ви ще матимете змогу пересвідчитися… Я щось вигадаю… Я повинен щось вигадати…

— Ви божевільний, — засміялася вона, — я ніколи не зустрічала такого божевільного… Але ви мені чимось подобаєтеся, Шульга. Чуєте?..

— Це не те слово, — пробурмотів він, бо вже підскочив до них Фелікс, і Ашот з одягом Юлії ішов слідом за ним, а далі й уся безладна «інтернаціональна дружина» енергетиків з Хомухіним у центрі.

В Конституції запишуть: «Основой советского общества является трудовой коллектив».

Шульга знав, що бути людиною можна тільки тоді, коли зумієш стати над отим «трудовим колективом». Тоді що ж: і над Конституцією? Коли треба, то й над Конституцією.

Поїзд «Горький — Москва» відходив десь після одинадцятої вечора. Отже, в своєму розпорядженні Шульга мав більше доби. І коли до впертого українського розуму додати тисячолітню вірменську мудрість, то можна перевершити не тільки кефірного чинодрала Хомухіна і його міністерську рать, а й усе, що Москвою зветься…

Ніхто нічого не знав, нічого не підозрював, ні про що не здогадувався…

Звісно ж, Хомухін не міг проводжати до поїзда свого головного спеціаліста, не той ранг і статус, але для цього був вірний помічник Фелікс, який усе забезпечив, здійснив і проконтролював. У касі обкому партії він придбав за безготівковий рахунок два квитки (нижні місця) в п’яте купе м’якого вагона поїзду «Горький — Москва», взявши в обкомівської касирки урочисте запевнення і службову обіцянку, що два інші місця в цьому купе не будуть продані, отже, номенклатурному пасажирові гарантовано купе в його цілковите розпорядження. Тоді було подбано, щоб у персональному купе на столику була не казенна посудина, а справжня кришталева ваза з букетом свіжих троянд, на підлозі ж не затоптана і запльована підстилка, а новий барвистий килимок, як належиться для важливих осіб, бо в тому купе тої ночі повинна була їхати дуже важлива особа.