Прес-центр
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво політичної літератури України
- ISBN: 5-319-00081-2
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Прес-центр». Краткое содержание книги:
Не було Дігона і в списках членів «Більдерберзького клубу», хоч це також вельми престижний форум бізнесменів, куди входили три шефи ЦРУ, якого ви так не любите (але й не заперечуєте, що воно всезнаюче), — Донован, Уолтер Бедел Сміт (після повернення з Москви, де він був нашим послом) і Аллен Даллес.
А взагалі Дігон завжди намагається триматися в тіні, але при цьому, як правило, опиняється в найгарячіших місцях. Тому, здається мені, на нього легше, ніж на будь-кого, можна начепити чорного кота.
І зразу ж запитую себе: кому це може бути вигідно?
Переглянувши ряд матеріалів, я переконався, що позиції Рокфеллерів в Центральній Америці похитнулися; їхні хлопці аж надто відкрито застосували там больові прийоми; в епоху стрімкого зростання престижу третього світу це так просто не проходить. Подекуди може утворитися вакуум, а природа, як відомо, не терпить порожнечі. Допускаю, що Дігон вирішив погратися в Центральній Америці; коли це справді так, його діяльність не могли не зафіксувати банківські філіали Рокфеллера. Звичайно, ті зроблять усе, аби не допустити старого в свою вотчину. Тому його прізвище й стало з’являтися в такому контексті, який викличе цілком певну реакцію в іспаномовній Америці.
І все-таки я став передивлятися наше досьє, щоб дізнатися, чи немає за цим випадковим згадуванням Дігона когось предметнішого, очевиднішого.
Поки що не маю підстав зв’язувати Граціо й Дігона в один вузол.
Радив би тобі простежити, чи не перехрещуються інтереси Дігона, західних німців та італійців у сфері кіно-бізнесу й виробництва паперу, старий під кінець життя вдарився в «ідеологічний бізнес».
Мені тут назвали ім’я професора Верньє (справжнє ім’я Піке). Вважають, що він зараз найавторитетніший експерт у тому питанні, яке тебе цікавить. Якщо хочеш, я подзвоню йому й попрошу проконсультувати тебе.
Твій лист був сумний. Я старший за тебе на чотири роки. Давай поживемо, поборемось і подружимо ще шість років, потім можна повторити Ерні Хема — дуло в рот, мить жаху і цілковитий спокій навіки.
Обнімаю, твій Харрісон».
57
20.10.83 (10 годин 02 хвилини)
Будинок Вольфа Цорра насилу вдалося знайти; як завжди, у таких районах приміської зони вулички маленькі, покручені, зачаєні.
— Цорр призначив Степанову зустріч легко, але кілька разів перепитав прізвище, попросив «пропеленгувати»[25] його, поцікавився, де той працює, дуже здивувався, дізнавшись, що не працює — в широкому розумінні — ніде, письменник; спитав, чи не емігрант, висловив подив, бо він був переконаний, що в Росії письменники мусять ходити на службу, повідомляючи в партію про кількість написаних за день слів; докладно пояснив, як краще знайти його будинок, але це скрупульозне пояснення ще більше заплутало Степанова: він звик орієнтуватися по головному напрямку: ліворуч чи праворуч, угору чи вниз, подробиці заважали йому, звик шукати швидко відтоді, як був репортером, мабуть, найщасливіша пора життя…
В Базелі сіявся дрібний дощ; настрій через це був похмурий, нервозний; до того ж Степанов боявся проскочити кордон і опинитись у Федеративній Республіці, кордон тут проходить вздовж Рейну, в самому центрі міста, паспортний контроль умовний, але для нього, звичайно, безумовний, потім, спробуй, доведи…
Як завжди, побідкався, що забув у Москві парасольку; коли відлітав, було сонячне бабине літо; людина живе сьогоднішнім днем, якось не хочеться думати, що ось-ось зарядить непогода, почнеться мряка, холод, не встигнеш оглянутись, як і святки… а там, дивись, і Новий рік… сніг іде, сніг іде… вкритий снігом пішохід, задивовані рослини — тільки Пастернак зміг так відчути цю трагічну пору переходу природи до зимової сплячки, справді, зима — це ніч року, і Олександр Яшин прекрасно написав про те, що всі, хто хворів, знають, які тяжкі нічні хвилини, вранці не вмирають, вранці живуть, живуть, і Джон Стейнбек відчував це саме, коли закінчив свій роман «Зима тривоги нашої»; боже, яка маленька наша земна кулька, які схожі почуття людей і які вони водночас роз’єднані!
Поки Степанов шукав будинок Цорра, кожанка його промокла, стала вогка, хоча б не простудитись, коли повертатимусь назад; а втім, у поїздах тут тепло, та й светр з ангори, нічого. Світла пам’ять Марку Соркіну, врятував від туберкульозу, а сам загинув ще зовсім молодим…
Двері відчинив Цорр; він був у сірому костюмі, сорочка світло-блакитна, туго накрохмалена; елегантний сірий метелик, м’які мокасини; він не приховав свого подиву, побачивши кремезного Степанова в коричневій шкіряній куртці, светрі, джинсах і важких, на каучуку мокроступах.
25
На Заході заведена манера вимовляти слова по літерах.