Лялька
- Автор: Прус Болеслав
- Серия: Вершини світового письменства #5
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Степан Ковганюк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Лялька». Краткое содержание книги:
Коли Вокульський увійшов у його кімнату і, стомлений, сів на канапу, доктор одразу почав:
— Що воно за неуки, оті коректори… Тут у мене наведено кілька сот десяткових дробів, і, уяви собі, — половина їх набрана з помилками… Вони думають, що якась там тисячна або сота частка міліметра нічого не означає, а не знають, недоумки, що саме в ній і полягає весь сенс. Хай мене чорти візьмуть, коли в Польщі можливе не тільки винайдення, а навіть друкування логарифмічних таблиць! Порядний поляк пріє вже над другим десятковим дробом, на п’ятому у нього починається гарячка, а на сьомому хапає грець… Ну, що там у тебе чувати?
— Дуель, — відповів Вокульський.
Доктор підхопився з крісла й так рвучко побіг до канапи, що поли його халата розвіялись, і він став схожий на кажана.
— Що?.. Дуель?.. — крикнув він, блискаючи очима. — І ти, може, думаєш, що я піду з тобою в ролі лікаря?.. Буду дивитись, як два дурні стрілятимуть один одному в лоб, і, може, ще котрого-небудь буду перев’язувати?.. Навіть не подумаю втручатися в ці дурощі!.. — кричав він, хапаючись за голову. — Зрештою я не хірург і взагалі вже давно розпрощався з медициною…
— Та ти будеш не лікарем, а секундантом.
— A-а… то інша річ, — одразу заспокоївся лікар. — З ким?..
— З бароном Кшошовським.
— Добро стріляє, — буркнув доктор, випинаючи нижню губу. — А за що?..
— Штовхнув мене на скачках.
— На скач… А що ти там робив, на тих скачках?..
— Виставляв коня і навіть одержав приз.
Шумаи ляснув себе по потилиці і раптом, підійшовши до Вокульського, розсунув йому повіки й почав пильно дивитися в очі.
— Ти думаєш, що я здурів? — спитав Вокульський.
— Поки що ні. Скажи, — додав Шуман, трохи помовчавши, — це ти серйозно чи жартуєш?
— Цілком серйозно. Не погоджусь ні на які переговори і поставлю якнайсуворіші умови.
— Що, спідниця?.. Навіть півні б’ються тільки за…
— Шуман… обережніше! — перебив його Вокульський здавленим голосом і випростався на канапі.
Доктор знову пильно подивився на нього.
— Навіть так? — буркнув він. — Гаразд, буду твоїм секундантом. Якщо маєш розбити довбешку, то розбивай при мені, може, я тобі чим-небудь допоможу…
— Я зараз пришлю сюди Жецького, — сказав Вокульський, тиснучи йому руку.
Від лікаря він пішов у свій магазин, коротко переговорив з паном Ігнацом і, повернувшись додому, о десятій ліг спати. Спав як убитий. Його лев’яча натура потребувала сильних зворушень, і тільки після них в його запальній душі відновлювалась рівновага.
Другого дня о п’ятій годині після полудня Жецький з Шуманом їхали до графа-англійця, який був секундантом Кшешовського. Обидва приятелі Вокульського цілу дорогу мовчали, один тільки раз пан Ігнац озвався:
— Ну, докторе, що ви на це скажете?
— Те, що вже одного разу сказав, — відповів Шуман. — Ми наближаємось до п’ятої дії. Це має бути або кінець путящого чоловіка, або початок цілої серії дурниць…
— Щонайгірших, бо політичних, — вкинув слово Жецький.
Доктор здвигнув плечима й одвернувся, бо пан Ігнац з його вічною політикою здавався йому нестерпним.
Граф-англієць ждав їх у товаристві другого джентльмена, який раз у раз виглядав у вікно на хмари і час від часу порушував кадиком так, ніби йому трудно було щось проковтнути. Він справляв враження неуважної людини, на справді ж був чоловік незвичайний — мисливець на левів і глибокий знавець єгипетської старовини.
В кабінеті графа-англійця посередині стояв стіл, накритий зеленим сукном, а навколо стола — чотири високих стільці. На столі лежало чотири аркуші паперу, чотири олівці, дві ручки з перами і стояла чорнильниця таких велетенських розмірів, немов була призначена для ножних ванн.
Коли всі посідали, слово узяв граф.
— Панове, — почав він, — барон Кшешовський визнає, що через неуважність міг штовхнути пана Вокульського, те-ек. Внаслідок цього, на нашу вимогу…
Тут граф подивився на другого джентльмена, який з урочистим виглядом щось проковтнув.
— …на нашу вимогу барон… готовий навіть листовно перепросити пана Вокульського, якого ми всі поважаємо, те-ек… Що скажете ви, панове?