Повторення пройденого
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-617-540-784-4
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Повторення пройденого». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на дітей середнього шкільного віку і на батьків, які повернуться у своє дитинство і, можливо, отримають від читання навіть більше задоволення, ніж діти.
На екрані спалахнула команда: «Введіть дату» і висвітилися миготливі цифри, як на табло електронного годинника.
— Шкода, у мене мобільник у куртці залишився, — побідкався Антон. — Добре б оце сфоткати.
— Якщо обіцяєш, що після цього відразу підемо, я можу зняти на свій, — сказала Настя.
— Домовилися, — погодився Антон, резонно розсудивши, що краще потім повернутися з Кирилом і обстежити все без дівчачих охів і переохів.
Настя тремтячими пальцями полізла у сумку.
— До речі, яке сьогодні число? — запитав Антон.
— Сімнадцяте вересня, а що? — відповіла Настя і з жахом побачила, як Антон набирає цифри. — Я тебе благаю, нічого не чіпай!
— Не вібруй. Усе буде гаразд.
Завести час виявилося так само просто, як установити електронний годинник. Сенсорний екран з готовністю відгукувався на найменший дотик. Не встигла Настя дістати телефон, як на екрані вже значилося: 17.09.2010. Під датою з'явився напис: «Вибір відліку: дні, місяці, роки».
— Що б це означало? — задумався Антон.
— Ти ж мені обіцяв! — усерйоз розізлилася Настя.
Вона сердито тупнула ногою. Цього разу Антон вирішив більше не випробовувати долю і здався, не опираючись:
— Гаразд, більше не буду. Знімай.
Він став у позу і картинно простягнув палець до екрана, мовби його застали за роботою.
Настя зловила Антона в об'єктив і натиснула на кнопку. Раптом між мобільним телефоном і екраном спалахнула блакитна блискавка. Розряд струму відчутно ударив Настю в руку. Дівчинка скрикнула і впустила телефон. Антон з несподіванки здригнувся і тицьнув пальцем у напис «Роки».
Пролунав гул. Кабіна завібрувала. Діти хотіли вискочити, але замість цього завмерли, притулившись одне до одного. Від кабіни на всі боки підлогою розбігалися схожі на пунктирні лінії спалахи, а навколо неї мерехтіла й потріскувала статичною електрикою світляна завіса.
— Зупини цю штуковину! — в істериці вигукнула Настя.
— Як?!
В Антона й самого від страху душа забігла в п’яти. А що як він запустив вибуховий пристрій, і за якусь мить усе злетить у повітря? Він обернувся до екрана, де, постійно змінюючись, миготіли числа: 1987, 1986, 1985, 1984, 1983, 1982…
Антон інстинктивно стукнув по екрану. Раптом миготіння цифр припинилося. Діти перевели дух.
— Хух, здається, пронесло, — з полегкістю видихнув Антон, витираючи чоло, що взялося потом.
Настя нагнулася, щоб підняти мобільних, і ахнула. Обвуглений шматочок пластику нічим не нагадував мобільний телефон.
— Усе! З мене досить! Глянь, що стало з моїм мобільником? Сфоткати йому захотілося, — мало не плачучи, пробелькотіла дівчинка.
— Я ж не навмисне, — виправдовувався Антон.
Діти чимшвидше вискочили із злощасної піраміди і, спотикаючись у пітьмі, кинулися темним коридором до люка. Світло ліхтарика перелякано сахалося між стінами. Діставшись до металевих сходів, Антон з Настею виявили чудеса акробатики і разом злетіли вгору по сходинках. Антон спробував відсунути чавунну кришку, але після пережитого страху в руках була така слабкість, що він не зміг навіть підняти її.
— Важка, зараза, — з досадою пропихтів він.
Трохи передихнувши, вони навалилися на кришку люка удвох. Діло пішло веселіше. Кришка піддалася. Піднатужившись, діти відсунули її.
— І воля заблисне вам на видноколі,— посміхнувся Антон.
Глава 7
Яскраве, сонячне світло змусило їх примружитися. З незвички сонце сліпило, але після вогкого підземелля було приємно відчувати його промені на щоках і вдихати димний запах осінніх багать. Антон підтягнувся і вибрався нагору, а потім допоміг вилізти Насті.
— У тебе ніс увесь в іржі,— сказала дівчинка.
— Ти на себе подивися, — посміхнувся Антон.
Вони розсміялися. При денному світлі недавня подія здавалася зовсім не страшною, Утім, Настя не любила гострих почуттів і раділа, що несподівана пригода залишилася позаду. Антонові ж не терпілося поділитися своїм відкриттям з Кирилом, і він уже планував нову експедицію.
Поки вони блукали по каналізації, нагорі сталися деякі зміни.
— Ні фіґа собі! Асфальт прибрали, — здивовано присвиснув Антон.
— Ой, дивися, гойдалки поставили! — вигукнула Настя.
— Якісь старі. Новіших не знайшлося?