З любов’ю, Обрі
- Автор: Лафлер Сюзанн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-289-5
- Переводчик: Наталія Ясіновська
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «З любов’ю, Обрі». Краткое содержание книги:
У сусідньому будинку відчинилися задні двері, і з нього вийшла дівчинка. Вона була мого віку, мала рудувате волосся, зібране у високий хвіст. Вона пішла до шини, причепленої до дерева, лягла на неї і трохи погойдалася. Потім взяла крейду і стала малювати на сірих каменях за будинком. Не знаю, як довго я за нею спостерігала. Потім вона озирнулася, побачила мене і помахала рукою. Я повернулася в будинок.
Я чула, що бабуся говорить по телефону. Вона описувала маму.
Піднімаючись у свою нову кімнату, я тупала так голосно, як тільки могла.
~ ~ ~
Люба Джиллі!
Ти знаєш, я хотіла тебе знайти, коли була сама. Але не знала, де шукати. Ти завжди була більше подружкою Саванни, ніж моєю.
Саванна весь час розповідала про цікаві мандрівки, в які ви вирушали разом. Вона постійно пакувала наплічники для ваших подорожей. Можливо, тобі сподобалася б моя мандрівка потягом. Точніше, двома потягами. Бабуся приїхала у Вірджинію і забрала мене, і ми приїхали потягом до неї у Вермонт. По дорозі ми бачили океан, ліси, ферми й міста. Ми вечеряли й снідали у потязі, і навіть спали там.
У мене є рибка на ім’я Семмі. Вона блакитна, але коли махає плавниками, то видно, що на краєчках вони фіолетові. У бабусі є кіт. У сусідньому будинку живе дівчинка, але я ще з нею не познайомилася.
Я тобі ще напишу пізніше.
З любов’ю, Обрі
P. S. Вибач, що я поїхала, не попередивши тебе.
~ ~ ~
5
Як для людини, яка привезла мене жити з нею, бабуся докладала забагато зусиль, щоб я була подалі від будинку.
— Так буде краще для тебе, — пояснювала вона.
Щоранку бабуся давала мені список справ.
— Літо не для того, щоб щодня робити купу всього! — бурчала я.
Я подивилася на новий список.
1. Погодувати тварин.
2. Вивісити випрану білизну.
3. Доглянути помідори.
4. Полити квіти.
5. Підмести перед будинком.
Я вдягнулася, з’їла миску пшеничних пластівців з бананами і ще раз проглянула список.
Годувати тварин було легко.
Я вкинула гранульований корм в акваріум Семмі і помахала йому пальцями. Він відповів мені помахом плавників.
— Семмі, ти — найкращий друг-риба, — прошепотіла я йому.
Він помахав у відповідь, що я — його найкращий друг-людина, що було правдою, бо ж ніхто, крім мене, його не годував і з ним не говорив.
Я спустилася вниз, насипала сухого корму і котячих консервів у маленьку котячу мисочку і винесла за поріг. Бабуся сказала, що кішку звати Марта. Марта не весь час крутилася біля будинку, але щоранку чекала біля дверей на їжу. Коли вона побачила мене, стала тертися об мої ноги. Я занесла брудні мисочки в будинок, помила мисочку для води, наповнила її і винесла надвір.
Бабуся вже випрала білизну. Я не розуміла, чому вона не хоче купити сушарку [5], але вона сказала, що та їй ніколи не була потрібна. Я поволочила важкий кошик з мокрим одягом на подвір’я. Мені не подобалося розвішувати спідню білизну, щоб усі її могли бачити. Не те, щоб навколо було багато людей, але все ж таки…
Сусідська дівчинка була на вулиці. Я подивилася на неї крізь свою білизну і засоромлено-вибачливо усміхнулася. Вона усміхнулася у відповідь і повернулася до уроку стрибання на скакалці, який вона давала своїй меншій сестрі. Її сестрі було років чотири. У неї все ще були немовлячі кучері. Я знала, що у будинку було ще немовля, бо чула, як воно плаче.
Я віднесла порожній кошик для білизни на кухню. Бабуся сиділа за столом, опустивши голову на руки.
— Гей, бабусю! — гукнула я.
Я не хотіла, щоб вона знала, що я застала її такою засмученою.
— Так?
Я поставила кошик для білизни на пральну машинку в комірчині і налила собі склянку малинового лимонаду з холодильника. Сіла поруч із бабусею.
— Хто та дівчинка, що живе по сусідству?
Бабуся дивилася так, ніби повернулася звідкись здалеку, але коли зрозуміла моє питання, зраділа.
— Бріджет? Ти познайомилася з Бріджет? Хороша дівчинка. Я сподівалася, що ти з нею познайомишся.
— Я не познайомилася з нею, лише бачила її.
— Так, це Бріджет. Бріджет і Мейбл. І Денні — так, здається, звати малюка. Вони поселилися тут взимку.