Граф Дракула

Коли я переконався, що перебуваю в полоні, мене охопила лють. Я почав стрімко спускатися і підійматися сходами, пробуючи кожні двері, визираючи в кожне вікно, яке траплялося на шляху; але трохи згодом усвідомлення повної безпорадності заглушило всі відчуття. Коли за деякий час я пригадував своє тогочасне намагання, воно здавалося мені близьким до божевілля, бо я поводився, як щур у мишоловці. Але дійшовши висновку, що становище моє безнадійне, я почав холоднокровно обдумувати, як краще за все знайти вихід із ситуації. Я й тепер думаю про це, але досі не дійшов ще жодного висновку. Зрозуміло одне: немає ніякого сенсу розповідати графові мої думки. Він же чудово знає, що я полонений; а оскільки він сам це влаштував і, без сумніву, має на те свої причини, він лише обдурить мене, якщо я відверто зізнаюся йому. Мені здається, передусім я повинен пильно стежити за всім. Я усвідомлюю, що або я сам піддався, як немовля, впливу мною ж придуманого відчуття страху, або ж перебуваю у вкрай скрутному становищі; якщо зі мною трапилося останнє, то я маю потребу зберегти ясність думок. Тільки-но я встиг дійти такого висновку, як почув, що великі вхідні двері внизу зачинилися; я зрозумів, що граф повернувся. Оскільки він не зайшов до бібліотеки, то я навшпиньках попрямував до своєї кімнати і застав там графа, що готував мені постіль. Це було дивно, але тільки підтвердило мої припущення, що в будинку зовсім немає слуг. Коли ж пізніше я помітив крізь щілину в дверях їдальні, що граф накриває на стіл, то остаточно переконався у справедливості моїх припущень: оскільки він сам виконує обов'язки челяді, значить, їх більше нікому виконувати. Висновок мене налякав: якщо в замку більше нікого немає, значить, граф і був кучером тієї карети, яка привезла мене сюди. Я жахнувся від цієї думки — що ж тоді означає його здатність приборкувати вовків одним рухом руки, як він це робив тієї ночі? Чому люди в Бистриці і в диліжансі так за мене боялися? Чим керувалися вони, коли дарували мені хрест, часник, шипшину і горобину? Боже, благослови ту добру, милу стареньку, яка повісила мені хреста на шию, бо щоразу, як до нього доторкаюся, я відчуваю відраду і приплив сил. Як дивно, що саме те, до чого я ставився вороже і на що звик дивитися як на ідолопоклонство, у дні самотності і тривоги є моєю єдиною опорою й утіхою. Але мені не можна дозволяти собі відволікатися: я повинен дізнатися все про графа Дракулу, бо тільки це може полегшити мені розгадку. Сьогодні ж увечері постараюся примусити його розповісти про себе, якщо тільки вдасться звести розмову до цієї теми. Але мені треба бути обережним, щоб не збудити його підозри.