Буфонада, або Більше не самотні
- Автор: Воннегут Курт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Вавилонська бібліотека
- ISBN: 978-966-97482-4-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Буфонада, або Більше не самотні». Краткое содержание книги:
Роман поєднує в собі ориґінальний задум і блискучий авторський стиль. Автобіографічні спогади перевтілюються у карколомні пасажі фантазії, а парадоксальні ситуації та ґротескові персонажі описані з душевним теплом і ніжністю. «Буфонада, або Більше не самотні» сповнений м’якого гумору і тонкої іронії.
Як знати?
Мені б також хотілося дізнатися, що викликало його приховану скорботу. Ми з Елізою в молоді роки були так поглинуті одне одним, що рідко помічали емоційний стан інших. Проте скорбота д-ра Мотта нас справді вразила. Мабуть, вона була дуже глибока.
Я спитав якось його онука, короля Мічиґану, Стюарта Іволгу-2 Мотта, чи має він якісь міркування щодо причин, з яких д-р Мотт вважав життя таким непозбувним лихом.
— Сила тяжіння ще тоді не химерила, — сказав я. — Небо не перетворилося безповоротно з синього на жовте. Природні ресурси планети ще не вичерпалися на той час. Країна не збезлюдніла внаслідок Албанського ґрипу і Зеленої смерті.
— Ваш дідусь мав гарну маленьку автівку, і гарний маленький будинок, і гарну маленьку медичну практику, і гарну маленьку дружину, і гарну маленьку дитину, — сказав я королеві. — І попри це він був страшенно пригнічений!
Моє інтерв’ю з королем відбувалося, до речі, у його палаці на озері Мак-сінкукі, у північній Індіані, там, де колись стояла Військова академія Калвера. Я ще залишався номінально президентом Сполучених Штатів Америки, але вже повністю втратив владу. Вже не існувало Конґресу, ані системи федеральних судів, ані Скарбниці, ані Збройних сил — нічого.
Здається, тоді в усьому Вашинґтоні, округ Колумбія, не знайшлося б і восьмисот людей. При мені лишався тільки один службовець, коли я вшановував короля.
Гей-го.
Він спитав, чи сприймаю я його як ворога, і я відповів: «Боже мій, звісно, ні, ваша величносте, — я просто в захопленні, що людина вашого калібру принесла спокій і порядок на Середній Захід».
Він роздратувався, коли я наполягав, щоб він побільше розповів мені про свого діда, д-ра Мотта.
— Ісусе! — вигукнув він. — Хто з американців знає бодай щось про своїх дідів?
У ті часи він був худорлявий, гнучкий, аскетичний молодий вояк-святий. Моя онука Мелоді познайомилася з ним, коли він перетворився на безсоромного сластолюбця, жирного стариганя у шатах, інкрустованих коштовним камінням.
Коли я познайомився з ним, він був одягнений у просту солдатську гімнастерку без знаків розрізнення.
Щодо мого вбрання, воно було відповідним чином буфонним: циліндр, фрак і штани у смужечку, перлинно-сірий жилет і ґетри, брудна біла сорочка з тісним комірцем і краватка. Мій жилет прикрашав золотий ланцюжок для кишенькового годинника, який колись належав Джонові Д. Рокфеллеру, моєму предкові, який заснував компанію «Стандарт ойл».
На ланцюжку висіли мій ключ Фі Бета Каппа — відзнака з Гарварда — і мініатюрний пластмасовий нарцис. Моє середнє ім’я на той час вже офіційно було змінено з Рокфеллер на Нарцис-11.
— У нашій родині з боку д-ра Мотта не було ані вбивств, ані розтрат, ані самогубств, ані алкоголізму, — провадив далі король. — Як мені відомо.
Йому було тридцять років. Мені сімдесят дев’ять.
— Можливо, дід просто був з тих людей, які народжуються нещасливими, — сказав він. — Таке вам на думку не спадало?
Розділ 6
Можливо, деякі люди і справді народжуються нещасливими. Але я дуже сподіваюся, що це не так.
Стосовно нас з сестрою: ми народилися зі здатністю і рішучістю бути беззастережно і безнастанно щасливими.
Можливо, саме через це ми й були аномальні.
Гей-го.
Що таке щастя?
У нашому з Елізою випадку щастям було ніколи не розлучатися, мати купу прислуги і смачних наїдків, мешкати в тихому особняку, набитому книжками, на астероїді, зарослому яблунями, і підростати як спеціалізовані половинки одного, цілісного мозку.
Хоча ми часто лапали одне одного і багато обіймалися, наші наміри були суто інтелектуальні. Ніде правди діти — Еліза статево дозріла вже у сім років. Я натомість досяг статевої зрілості лише на останньому курсі медичного факультету Гарварда, коли мені виповнилося двадцять три. Ми з Елізою використовували тілесний контакт лише заради посилення інтимного життя нашого мозку.
В такий спосіб ми утворювали один цілісний геній, який помирав, щойно ми розлучалися, і відроджувався, щойно ми знову сходилися.
Ми майже патологічно спеціалізувалися як дві половинки того цілісного генія, який став найважливішою особою в нашому житті, але якого ми ніколи ніяк не називали.
Коли ми, наприклад, навчилися читати й писати, то, власне, читав і писав саме я. Еліза залишалася неписьменною до самої своєї смерті.