«Дві обставини привели мене колись у будинок генерала армії Івана Володимировича Тюленева. «Горіла» ювілейна стаття, присвячена 80-річчю Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенко. Тези її були «зорієнтовані» на маршала Москаленка, але він відмовився поставити під матеріалом свій підпис... З ювілейною статтею особливих труднощів не виникало. Іван Володимирович Тюленєв прочитав і підписав її, хоча й зауважив:
(«Красная звезда», 20 лютого 2002 р.).
Ось так все у нас просто. Розгортаємо газету й читаємо мудру статтю генерала армії Івана Володимировича Тюленева. А при іншому розкладі могли б читати ту ж статтю і похвалити мудрість Маршала Радянського Союзу Кирила Семеновича Москаленка. Статтю підготували для Москаленка. Вона йому не сподобалася. Нічого страшного. Підписав Тюленєв.
Кочуков розповідає, що маршалу Москаленку підготували лише тези, а потім проговорюється: Тюленеву він віз не тези, а готову статтю. Полководцю залишалося тільки прочитати і підписатися. Він це і зробив. Ще й пожурив: ох, письменники, слово казенне, а треба душу вкладати!
Хто ж був справжнім автором, ми ніколи не дізнаємося. Можливо, сам Кочуков. А, може, Кочуков тільки возив статтю на підпис, а писали її хлопці рангом нижчі.
Те ж саме дізнаємося і про мемуари Жукова. Розповідає В. Комолов, керівник авторського колективу мемуарів Жукова: «Мені, наприклад, довелося вивчити близько 250 книжок і брошур з військової історії, зробити масу виписок ...» («Красная звезда», 12 січня 1989 р.). Офіційно автори мемуарів Жукова іменувалися редакторами. Сам Комолов - головним редактором. Але редактору нема чого вивчати 250 книжок з військової історії і робити масу виписок. Цим автор повинен займатися.
І ще: мемуари - це спогади. Що згадав, то й пиши. А якщо зібрав відомості з сотень чужих книжок і вписав у свою, то це - все, що завгодно, але тільки не мемуари.
– 2 -
Чарівне самовдосконалення жуковських текстів особисто мене приводить у захват і трепет. Приклад з початкового періоду війни.
У червні 1941 року в районі Мінська був оточений і розгромлений Західний фронт. Загинули всі чотири армії цього фронту. На початку липня за рахунок стратегічних резервів Сталін створив новий Західний фронт, але й він тут же потрапив в оточення. Знову - чотири армії. Тільки тепер в районі Смоленська. А це - головний стратегічний напрямок війни.
Винним за перше оточення був оголошений командувач Західним фронтом генерал армії Павлов. Його розстріляли. Разом з ним розстріляли не тільки генералів з вищого керівництва Західного фронту, а й взагалі всіх, хто був поряд: від начальника штабу фронту до начальників санітарного складу, ветеринарної лабораторії і Військторгу.
А кого розстрілювати за друге оточення Західного фронту? Нового командувача і його штаб звинуватити в тих же помилках? Другий раз такий номер не пройде. І перший, і другий раз вказівки Західному фронту йшли з Генерального штабу, від його геніального начальника - генерала армії Жукова.
Сталін зняв Жукова з посади начальника Генерального штабу. За цим повинна була піти єдино можлива в таких випадках кара. За «геніальне» планування, за загибель восьми армій Жукова слід карати за вищою мірою. Цілком заслужив.
У 1953 році заарештований Маршал Радянського Союзу Л.П. Берія направив кремлівським вождям кілька послань. Серед іншого там згаданий досить цікавий момент: в липні 1941 року Берія врятував Жукова від сталінської розправи. А через 12 років Берія сам чекав розстрілу. Втрачати йому було нічого й брехати не треба. Навпаки, явна брехня могла лише погіршити його становище - сказали б: так ти ще й брешеш!
Так ось, у 1953 році заарештований Берія нагадав Жукову: я ж тобі життя врятував у 41-му році!
Але чого варта послуга, яка вже надана? Жуков, ясна річ, рятівника свого не згадав і для його порятунку нічого не зробив.
– 3 -
11 грудня 1941 року, виступаючи в Райхстазі, Гітлер повідомив цифри: за п'ять місяців війни, з 22 червня по 1 грудня, захоплено і знищено 17 332 радянські бойові літаки, 21391 танк, 32541 гармата, взято в полон 3806865 радянських солдатів і офіцерів. Це не рахуючи вбитих, поранених і тих, що порозбігалися по лісах.
50 років наші маршали й генерали оголошували ці цифри вигадками Гебельса і маренням біснуватого фюрера.
Але поступово картина прояснялася. З роками й десятиліттями офіційно визнані цифри втрат Червоної Армії за 1941 рік росли і росли, поки практично не збіглися з тими, які оголосив Гітлер. В даний час встановлено та Генеральним штабом ЗС РФ офіційно визнано, що за перші п'ять місяців війни Червона Армія втратила полоненими близько чотирьох мільйонів бійців і командирів, 20500 танків, 17 900 бойових літаків, 20 000 гармат. Одним словом, була повністю винищена, розгромлена і захоплена в полон вся кадрова Червона Армія. Крім цього, противником було захоплено 85% потужностей радянської військової промисловості. У Сталіна залишалися лише резервісти і 15% військових заводів.
