Сповідь суперниці

— Так-так, — посміхнулась я. — Хто б міг подумати!

Роберт і Стефан були збентежені. Глочестер під’їхав до мене.

— Сідай у сідло, Берт!

Дорогою назад я ламала голову, як би вивідати в Роберта, про що це вони розмовляли. Але він відмовчувався і був похмурий.

— Ти розумієш, Берт, Стефан, хоч і дурень і завжди спочатку робить, а вже потім думає, але він нам потрібен. І тобі, й мені, й Матильді.

Я нічогісінько не зрозуміла. Сказала тільки, що, як Понтій Пілат, умиваю руки. Роберт глянув на мене розлючено.

— Не надто активна позиція, чи не так, Берт? А я розраховував, що ти мене підтримаєш.

Коли Роберт гнівався, він на багатьох нагонив жах. І хоча я часто чула, що ми з Глочестером схожі, — бережи мене, Пречиста Діво, від такої подібності. Схожі в нас були тільки очі — глибокі, темні, з вишневим відливом. У іншому ж… Хвалити Бога, в мене не такий ніздрюватий ніс, а головне, не так виступає щелепа. Роберт завжди закоротко стригся, й через це його величезне підборіддя здавалося ще масивнішим. Я раптом подумала, що якби він, як хрестоносці, відростив довге волосся, це хоч трохи приховало б його ґандж. І відразу подумала про Едгара.

— А цей тамплієр… сакс. Що ви думаєте про нього?

Я не чекала, що мої слова так розлютять Роберта.

—— Щоб я ніколи більше не чув про нього від тебе! Присягаюся життям Папи! Ти готова зрадити мене тільки тому, що тобі сподобався цей напіввоїн-напівчернець?

— Але ж він збирається скинути плаща з хрестом, — несміливо почала я.

— Так, але це не так уже й добре. Чи відомо тобі, куди тягне його Стефан? Наш любий кузен натякає королю, що в Східній Англії надто неспокійно через владу церковників, яка останнім часом посилилася ще більше, а також тому, що тамтешні сакси ніяк не можуть забути старих вольностей. От Стефан і протурчав нашому батькові всі вуха, буцімто, в Норфолку повинна правити людина, яка б і залежала від корони, й мала б при цьому вплив на саксів і церковників. І пропонує на посаду шерифа цього самого Едгара Армстронга, хай йому грець. Згоден, за інших обставин ліпшої кандидатури не знайти. Але Едгар — людина Стефана, і побий мене лиха морока, якщо я це допущу!

Але ж я вже цього хотіла й почала здаля:

— Однак, якщо ви зі Стефаном домовилися…

— Якщо ми домовимося, це коштуватиме величезної влади. Але я кажу: Стефан — дурень. І він спершу робить, а вже потім думає.

Ах, як мені кортіло довідатися, в чому тут річ! Але я розуміла — якщо брат дізнається, що я нічого не чула, то навряд чи втаємничить мене в суть справи. І все тому, що я жінка. І якого дідька я народилась не хлопцем?

— Але наш батько навіть не поспішає дати Едгару дозвіл на спорудження замку, — несміливо почала я, але тільки розлютила Роберта ще дужче.