Чарівна діброва

Пані Ірині надокучили оповідання про тварин. Вона подалася до групки, що лежала в тіні дерева, єдиного, що росте на пісковій пляжі.

— Мішенька, мілий мой, іді памой ручечкі, будем кушать, — так чорнява, гарна пані до хлопчика.

— Мамо, я не хочу їсти! Тату, ходім до води! — просив Михась.

— А ти слухай маму: спершу з’їмо, а тоді підемо купатися.

Пан у жовтому купальнику любить всмак з’їсти та ще й попити. Пляшка виставила шийку з кошика. Вони їли, і пані продовжувала перервану розмову:

— Я, знаєте, люблю рускіх пісатєлєй. Даже купляю кніжкі. Імєю Чехова, Достоєвского, Толстово.

— А я плачу за ті книжки, — докинув чоловік.

— Од чєво в мєня муж, хатєла б я знать?

Ущиплива пані прислухалася до цієї розмови збоку, а коли пан зібрався з хлопцем до води, запитала його: «Де ви теє знайшли?» Він звів плечима, махнув рукою:

— Під час війни в Болгарії. Донька старих емігрантів. Не навчилася й досі по-українському, зате, завдяки їй, діти в мене говорять по-українському в той час, коли інші, з чисто українських сімей, вже й забули рідну мову.

— Очевидно, діти не чують ніде російської мови, тож від дітей і від батька навчаються української, — знайшла пояснення ущиплива пані. Все ж перестала обурюватися на галицько-російське подружжя.

На березі йдуть різні ігри. Очевидно, в першу чергу різними м’ячами. Розговірна мова виключно англійська, бо іншої й не знає ця молодь, що привикла на шкільних майданах вживати тільки їм зрозумілі вирази. Майже жіночі, стрункі пальці пана Павла контрастують з його руками, зарослими чорним густим волоссям. Пальці піяніста, хоч Павло ним не є. Зате він досконалий будівничий на пляжі. Сидить на березі і разом зі своїми хлопцями будує з піску. Один помагає батькові ліпити схили твердині, другий носить воду бляшанкою з-під кави. Так постають круті хідники на мурах твердині. Але тут справа в чомусь іншому: вершки хідників вижолоблені. Тепер, коли все готове, зачинається справжня гра: малі м’ячики викидаються знизу, від пристані цієї твердині; вони котяться рівчаками на мурах і впадають у нові, ще крутіші, хідники; ними мандрують, аж доки не забіжать до призначеного місця в твердині. Тоді й виграна. Якщо ж спиняться в бічних ходах, якось і це числиться.