1793
- Автор: Натт-о-Даг Никлас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: «Ранок» : «Фабула»
- ISBN: 978-617-09-5941-6
- Переводчик: Владимир Криницкий
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «1793». Краткое содержание книги:
Колишній начальник поліції Нільс-Генрік Ашан Лільєнспарре, друг Ґустава Третього, творець і незмінний керівник поліцейської служби протягом тридцяти років, побачив нагоду посилити свою владу і відкрито демонстрував амбіції перетворити на маріонетку герцога Карла, недоумкуватого брата колишнього короля, який мав бути номінальним монархом до повноліття спадкоємця.
Але жадоба влади згубила Лільєнспарре. У політичних іграх гору взяв барон Ройтергольм. Почавши від імені герцога Карла фактично керувати державою, барон вислав Лільєнспарре у Померанію, у колонії.
На початку року Ройтергольм призначив прокурора Югана Ґустава Нурліна начальником поліції. Але невдовзі почали ширитися чутки, що барон уже пошкодував про це призначення. Як і більшість розумних людей, Вінґе знав, чому барон так шкодує: Нурлін виявився чесним чоловіком.
На третьому поверсі в коридорі виставлено стільці. Вінґе помахав руками вгору-вниз і в боки, щоб у змерзлі пальці потекла кров. Холодне вогке повітря подразнює бронхи, і Вінґе доводиться дихати швидко й неглибоко, щоб не напав кашель.
Під дверима Нурлінового кабінету довелося чекати ще з чверть години — на протязі, що гуляє всіма коридорами. Нарешті двері відчинилися, вийшов попередній відвідувач, і покликали Вінґе.
Як у всьому управлінні, у кабінеті Нурліна панує безлад. Красивий письмовий стіл завалений купами документів. Нурлін стоїть біля вікна. На підвіконні задоволено мурчить кицька. Ще б пак, адже господар лагідно чеше за вушком! Нурлін і Вінґе — однолітки, але минулий рік, сповнений безсонними ночами і тривогами, залишив свій відбиток на обличчі поліцмейстера. Зараз на вигляд йому значно більше тридцяти років. Комір службового камзола немилосердно натирає шкіру, Нурлін постійно чухає шию, вона в нього весь час червона. Повернувшись до гостя, начальник поліції помічає, як Вінґе дивиться на кицьку, і знизує плечима.
— Єдина істота, що, перебуваючи тут, зберегла розум і знає, чого хоче.
Обережно підштовхує кицьку з підвіконня, спирається плечем на стіну й схрещує руки на грудях.
— То як? Що дав огляд?
— Я трохи поквапився, коли сказав, що той поліцейський був п’яний. Його реакція була абсолютно природна. Дуже, дуже незвичний злочин.
— Я попросив тебе взяти цю справу не лише через твої знання. Ти офіційно не працюєш у поліції, тож можеш працювати потай. Ройтергольм очей з мене не зводить, просто казиться, коли я роблю поліцейську роботу. Барон бажають, щоб я не порядок у місті наводив і робив Стокгольм безпечним для всіх людей, а стежив за виконанням його цензурних приписів. Ось глянь.
Нурлін узяв аркуш із зірваною печаткою.
— Цей лист підписав барон Ґустав Адольф Ройтергольм. Вимагає звіту, чому досі немає жодних успіхів у розслідуванні чуток, ніби він намагався отруїти спадкоємця престолу. А також нібито про нього пліткують, що бажання влади викликане імпотенцією і схильністю до збочень. Барон наголошує, що чекав достатньо, і тепер вимагає повного звіту про вжиті заходи й досягнуті успіхи.
— І що, пошлеш? Звіт.
— Оскільки я жодних заходів не вживав, то найкраще, мабуть, не посилати ніякого звіту. Він зовсім божевільний. Звичайний тиран, який не має друзів або рідних, що могли б закликати до гідної поведінки. Підбивав ворожку Арвідсон від його імені говорити з мертвими. Марнославний, запальний і злопам’ятний, зовсім як король Ґустав в останні роки. Страх революції і зради заражає всіх, чий зад наближається занадто близько до можливості сісти на престол. Як ти знаєш, покійний монарх наказав моєму попередникові фінансувати десятки навушників, які мали доносити на вільнодумців і змовників. Звісно, я не кажу, що серед людей немає невдоволення. Але біда в тому, що Лільєнспарре послав агентів шукати зраду не туди, куди треба. Поки короля Ґустава мучили нічні кошмари, ніби ідеї французької революції дійшли вже й до півночі, поки його шпики вишукували змовників у трактирах, убивця виріс серед придворних. Король так боявся народу і так сліпо вірив, що серед свого почту перебуває в безпеці…
Нурлін махнув рукою в бік столу.
— Я, звісно, намагаюся відбиватися від цієї агентури, та все одно постійно одержую доноси, і щодалі безглуздіші. Якийсь Едман доповідає, що якийсь Нільсон однієї дощової ночі співав перекладену «Марсельєзу» у Стренгнесі. Якийсь кавалерист з невизначеними симпатіями підозрює відомого баламута Юліна через сумнівну брошку для краватки. Кульмер і Огрен за схвалення Вейноса і Фалька прийшли в церкву у довгих штанях. Карлен під подушкою ховає книжку Турільда. Ля-ля-ля… І поки я мушу звертати увагу на це лайно, страждають важливі справи. Але Лілієнспарре, старий деспот, вважав, що це найважливіше. Ти знаєш, що його тут в управлінні позаочі називали Дупою?