Війна Калібана
- Автор: Кори Джеймс С. А.
- Серия: Простір #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: пан сам склепАв
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Війна Калібана». Краткое содержание книги:
На Ганимеде, житнице внешних планет, марсианка-спецназовец становится свидетелем гибели своего взвода, истребленного чудовищным суперсолдатом. На Земле высокопоставленный политик изо всех сил пытается предотвратить межпланетную войну. А на Венере обосновалась чуждая протомолекула, производя таинственные трансформации и угрожая распространиться по Солнечной системе.
В бескрайнем космосе Джеймс Холден и экипаж «Росинанта» заняты поддержанием мира от имени Альянса Внешних Планет. Они соглашаются помочь в поисках пропавшего на Ганимеде ребенка и внезапно обнаруживают, что будущее человечества зависит от того, сможет ли один корабль предотвратить межпланетное вторжение, которое, возможно, уже началось…
«Война Калибана» — это твердая научная фантастика, полная головокружительных приключений. Один из лучших образцов жанра последнего времени наряду с «Пробуждением Левиафана».
Його теплиці не стало.
Він підніс руки до рота, не розуміючи що розвозе землю по підборіддю аж поки не розтер усю.
Частина його свідомості металася між речами, які тре’ зробити для завершення проекту: -зконтактувати з його проектним менеджером в Ар-еМ-Ді – Південний, перезберегти подання на додатковий ґрант, отримати бекап даних для відновлення вірусних зразків уведення – поки інша частина залишалася спокійною в жаскому, скорботному заціпленні. Почуття від буття двома людьми – один у відчайдушних намаганнях, інший у заціпленні жалоби були схожі на останні тижні його шлюбу.
Доріс повернулася до нього, на її губах грав втомлений подив. Вона протягнула руку:
- Працювати з вами, докторе Менґ, було для мене задоволенням.
Ліфт здригнувся від чергового спрацювання аварійних гальм. Ще один удар, але значно далі. Впало дзеркало або корабель. Солдати стріляли один в одного на поверхні. Можливо билися навіть в глибині станції. Не було способів дізнатися. Він потис протягнуту руку і сказав:
- Докторе Борн, для мене це була честь.
Вони пом’янули своє попереднє життя довгою тишею.
- Нехай, - мовила жінка, - забираймось к бісу звідси.
Дитячий садок Мей знаходився в глибині тіла супутника, та станція «труби» була лише за пару сотень ярдів11від вантажного термінала ліфту, тож швидка поїдка вниз до неї займала не більше десяти хвилин. Або могла б зайняти, якби функціонувала. За три десятиліття життя на Ґанімеді Пракс навіть ніколи не помічав, що станції підземки мають захисні двері.
Четверо солдатів стояли перед зачиненою станцією, зодягнуті у товсті, пластинчаті панцирі пофарбовані камуфляжними полосами під кольори коридорів – бежевими і сталевими. В руках вони тримали лячно-величезні штурмові гвинтівки і гарчали на натовп у декілька десятків голів, що штовхався навкруги них.
- Я з транспортного відділу, - висока, струнка темношкіра жінка вимовляла слова роздільно, стукаючи пальцем по солдатській грудні пластині. – Якщо ви не дозволите нам пройти то опинетесь по вуха в проблемах. Серйозних проблемах.
- Скільки ще воно буде продовжуватись? – запитав чоловік, - мені домів треба. Ще довго буде закрито?
- Пані та панове, - прокричала солдат зліва. Її потужний голос перекрив гудіння та балачки натовпу, як вчитель невпинних школярів, - це поселення блоковано з безпекових причин. Поки військові дії не закінчаться, рух між рівнями буде перекрито, за виключенням офіційних осіб.
- Ви на чійому боці, - хтось заверещав, - Ви марсіянці? Ви на чійому боці?
- А тим часом, - кричала далі солдат, ігноруючи запитання, - ми просимо вас бути терплячими. Як тільки небезпека подорожей зникне, система метрополітена буде відкрита. До тих пір ми просимо вас зберігати спокій задля вашої власної безпеки.
Пракс не знав що збирається говорити, аж поки не почув свій власний голос. Він звучав з підвиванням:
- Моя дочка на восьмому рівні. Там її школа.
- Кожен рівень закрито, сер, - відповіла солдат, - вона буде в повному порядку. Вам просто треба бути спокійним.
Темношкіра жінка з транспортного відділу схрестила руки. Пракс помітив що двоє чоловіків розмовляючи полишили натовп і повернулися до вузького, брудного холу. У старих тунелях, так близько до поверхні, повітря смерділо пластиком і теплом рециклерів і іншими штучними запахами. А тепер ще й страхом.
- Пані та панове, - знову закричала солдат, - для вашої власної безпеки вам варто зберігати спокій і залишатися там де ви є, допоки військові обставини не проясняться.
- А що це за обставини? – вимогливо запитала жінка, що стояла біля праксового ліктя.
- Вони швидко розвиваються, - відповіла солдат, як здалося ботаніку, небезпечним тоном. Вона так само була налякана, як і інші. Тільки вона мала зброю. Тож тут не спрацювало. Йому варт знайти щось інакше. Єдина вціліла Гліцин кенон залишалася в його руці, тож вчений пішов геть зі станції.