Барон Мюнгавзен
- Автор: Грабал Богумил
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Журнал "Всесвіт"
- Переводчик: Юрий Павлович Винничук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Барон Мюнгавзен». Краткое содержание книги:
Наявність ненормативної лексики в перекладі оповідання «Барон Мюнгавзен» пояснюється тим, що і в оригіналі герої твору розмовляють не літературною мовою, а своєрідним жаргоном.
— То я зателефоную, коли дозволите.
Директор підсунув йому телефон.
Гантя начепив окуляри, а що знав напам’ять номери всіх букіністичних крамниць, то вмить набрав номер.
— Гальо?.. Хто на дроті? Пан Козел? Яка несподіванка! То є Гантя, член австріяцького наукового товариства… Так, ми саме вернулись автом зі Збраслава. Нє… телефоную з Академії Наук, маю для вас дещо надзвичайне… Що? Нє. Присягаю… Гарантію дає професор Менцль. А для вас маю люкс-товар: «Мікологію» Веленовського… Так? Уже їду…
Відклав слухавку і сказав до працівниці:
— Будьте такі ласкаві, випишіть мені засвідчення, що за упорядкування бібліотеки ви даруєте мені «Мікологію» Веленовського. А я те сам підпишу.
— Але ж, пане Гантя, це неможливо. Запитайтеся ще в пана Кучери.
— Чудова думка! Можна? — запитав він і знову набрав номер: — Чи є пан Кучера? Прошу покликати. — І, затуливши слухавку долонею, додав: — Тепер побачите, хто я!.. Гальо, пан Кучера? — Гантя вклонився в бік телефону. — Чи пам’ятаєте, пане Кучера, як разом грали ми в хокей, боронячи кольори Чехословаччини? Хто? Але ж я, Гантя, грав на лівім крилі, той самий Гантя, про якого ви завше говорили, що маю стиль, як Руді Болл, а інтелігентність, як Бібі Торріані. Нє… саме вернулися з Мельника, з архіву… Нє… телефоную з Кобиліс, нам проштрикнули шину. Маю чудові книги, будете в захопленні. Нє, нє, яка липа? Все щедро ілюстроване. Буду у вас за якусь годину, принесу також деякі практичні видання… «Гриби» Смотлахи, «Чеську кухню»… І «Атлас мохів»… Чому так кваплюся? Вам не спішно? A-а, то ви ще нічого не знаєте! Страшна біда у нас на складі. Все згоріло дощенту, машини теж, врятував я тільки те, що мав на собі… Ну, то за годину…
Гантя поклав телефонну трубку.
— Ну, і хто я? — глянув на касирку.
— Рафінований шахрай… — засміялася жінка й почервоніла. — Ви не гніваєтеся, що я так сказала?
— Але ж, ласкава пані, джентльмен завше знає, що його чекає.
Витяг з течки книжку і поклав її перед касиркою.
— Інтелігентна дама повинна знати, ким був Мікеланджело. Цю книжку про нього написав Роллан… Всього лише вісім крон.
— І від мене десять, — директор поклав банкноту. — Зачиняємо, обідня перерва.
В барі навпроти букініста Гантя замовив келишок вермуту, сів собі в куточку і, звільна попиваючи, спостерігав за відвідувачами. Дивився на вітрину і перехожих, як спочатку вони затримуються, розглядають виставлені там курчата, гуси, паштети, печені, бутербродики, зважуючись на котрусь страву. Бачив, як, зробивши вибір, люди облизуються, ковтають слину, після чого заходять і займають чергу, блукають очима, розмовляють, щоб потім, опинившись віч-на-віч із продавцем, кумедно споважніти. З найбільшою цікавістю Гантя чекав того моменту, коли майже кожен завмирав, очікуючи, чи дістане облюбований ним кусень м’яса. А потім — хижий погляд на вагу, чи його часом не ошукано на п'ять грамів… Врешті, кожен зі своєю порцією примощується будь-де і накидається на їжу, мов печерна людина.
Скінчивши з вермутом, Гантя відщипнув галузку аспарагуса і запхав її в течку так, аби звідти визирала. Знову розглянувся по залі й, коли побачив здоровий, жадібний апетит гостей, повертаючи келишок барменові, сказав:
— Подивіться лишень на тих людей. Колись, як тримав я кролів, то одного разу забув їм дати їсти. Пригадав собі тільки в десятій вечора і побіг їм занести трохи люцерни в клітки. Кинулися на неї так самісінько, як і ці…
Гантя показав рукою на згорблені спини і жвакуляючі щелепи. Потім вийшов з бару і бігцем кинувся через вулицю.
Заглиблений у роздуми, зайшов на подвір’я складу і сказав до шефа:
— Ну, як ти не лютуватимеш! На ринку неможливо дістати ані зубчика часнику, і фазанів теж чортма. — Він показав на течку і додав: — На потіху собі купив ось тільки аспарагус.
Але шеф крокував туди й сюди з таким виглядом, що Гантя відразу здогадався, які страшні прокльони той готується висипати на його голову, і придумував, що б такого швиденько наплести.
— На базарі розповідали, що один великий начальник прийшов у лісництво з перевіркою, і лісник знайшов йому ланю з оленятком…
— Треба говорити… вислідив йому ланю з оленятком, — поправив його шеф.
— Слушно. А потім той начальник стрілив лані в лоб…
— Матір Божа! Чим ти слухав? Певно, стояв тоді на руках? Треба казати… стрілив лані… межи очі. Який лоб? Лоб має тільки свиня та ще ти!
— Ну, власне, межи очі, а потім, казали, що врізав собі окосту й поїхав.
— Де ти чув таке?
— Там розказували… але нічого особливого.