Три метри над рівнем неба
- Автор: Моччиа Федерико
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Три метри над рівнем неба». Краткое содержание книги:
— Тобі зле, хлопче?
Якась пані нахилилася до нього. Стефано похитав головою. Капелюшок його матері був перед ним, на землі. Анналіза пішла геть. Мамо, твій капелюшок я таки зберіг.
— Тримай, пий.
Хтось приніс склянку води.
— Ковтай повільно. Які халамидники, вулична шпана, але я знаю, хто це був, це завжди одні й ті самі. Оті нероби, які щодня приходять сюди до бару.
Стефано випив, усмішкою подякував чоловікові, той забрав порожню склянку. Спробував підвестися, але ноги не слухалися. Хтось це помітив і кинувся підтримати його.
— Хлопче, ти упевнений, що з тобою все гаразд?
— Так, дякую.
Руки доброзичливця відпустили його, у той час як очі дивилися з тривогою та сумнівом. Стефано обтрусив штани. Пил злетів у повітря. Він витер носа порваним рукавом і глибоко вдихнув. Повернувся до тями. Нахилився, щоб підняти «Веспу». Хтось йому допоміг. Якась люб’язна жіноча рука підняла із землі та подала йому капелюх.
— Мені шкода!
Це була Анналіза.
— Пусте, не хвилюйся. — Він зрадів її поверненню. — Ти тут ні до чого. Це не твоя провина. Тепер я маю йти.
Він вдягнув капелюшок і завів «Веспу». Вигляд мав кепський: спухлі губи та підбите око, весь одяг брудний, і на додачу — цей барвистий капелюшок, весь у смітті. Натиснув двічі на педаль «Веспи». Мотор захлинувся. Стефано натиснув на важіль повітря, з третього разу «Веспа» завелася. Потримав газ на максимумі кілька секунд, відпускаючи важіль повітря.
Густий білий дим повалив із глушника, але боковий бак вібрував більше, ніж зазвичай: він був зім’ятий.
— Слухай, можна я зателефоную тобі сьогодні ввечері?
— Якщо хочеш…
Анналіза легко торкнулася його руки, але тут-таки відсмикнула свою руку, побачивши його обдерті пальці.
— Ой… вибач.
Стефано спробував усміхнутися.
— Нічого…
Потім увімкнув першу передачу і повільно відпустив зчеплення. Не обертаючись, поїхав узвозом.
Спогади.
Знову вниз.
Сірник освітив обличчя Малюка, що запалював цигарку.
— Тридцять!
Усі піднялися на руках, уже не з такими свіжими силами.
Сірник пролетів, як комета, маленький вогник згас, не потривоживши жодну з дівчат.
— Тридцять один!
Полло зігнув лікті й опустився на руках. Краплі поту скочувалися по обличчю. Одна з них сповзла по великому носу, а потім, досягши краєчка верхньої губи, загойдалася. Полло вдихнув і відштовхнувся, напруживши всі м’язи. Груди, що майже торкалися землі, ривком здійнялися вгору; крапля поту відірвалася від носа і впала на мармур. Залишилась там, поруч з іншими.
— Тридцять два!
Малюк усміхнувся, затягнувся щойно запаленою цигаркою і сів на низеньку й приземкувату мармурову колону.
— Чудово, хлопці, просто чудово. Продовжуйте — і станете всі, як Конан14.
Група знову опустилася на руках. Опускатися було легше, ніж підніматися, але опускання теж треба було контролювати; якраз цього і не зробив Полло. Він опускався занадто швидко, не зміг вчасно вповільнитися і впав грудьми на мармур. Малюк глянув на нього.
— Мінус два, я поспішив похвалити.
Полло видав глухий звук і залишився лежати поряд із краплею.
— Курва мать!
Зиркнув на Луконе, той сміявся.
— Дрочити треба менше, не ображайся, Полло.
— Тридцять три!
Інші швидко піднялися й одночасно опустилися. Хтось усміхнувся — здавалося, тепер у них були свіжі сили, ніби їх надихнула поразка Полло.
— Тридцять чотири!
Полло підвівся й почав походжати дашком.
— Хай усе йде в дупу, я був занадто стомлений.
Підійшов до Малюка й забрав у нього цигарку. Малюк не сказав нічого, окрім:
— Тридцять п’ять!
Полло глибоко затягнувся.
— Це просто Карлона вчора мене заїздила.
— Тридцять шість!
Усі опустилися, окрім Луконе, який уже понад рік був хлопцем цієї Карлони. Малюк одразу ж вирішив підіграти Полло:
— Он воно що, ну і як усе було?
— Ну, ти ж знаєш, яка вона, там такі буфери! Учора вона заявилася до мене додому, то як я міг утриматися?
— Тридцять вісім!
Усі опустилися, посміхаючись. Луконе відтиснувся й піднявся на руках швидше за інших. У його передпліччях тепер грала ще й лють.
— Ну то що сталося? Розказуй.
Малюк запалив собі ще одну «Мальборо». Посміхаючись, краєчком ока кинув на Луконе.
— Тридцять дев’ять!
Полло підняв руку з цигаркою до неба і почав рухатися вихилясами, ніби оповідаючи свою еротичну історію місяцеві.