Божество різанини
- Автор: Реза Ясмина
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-55-7
- Переводчик: Иван Рябчий
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Божество різанини». Краткое содержание книги:
АЛЕН: «Антрил» прописують тисячам хворих.
МІШЕЛЬ: Так, негайно припини пити цей препарат! Чуєш, мамо?.. Негайно ж!.. Це не обговорюється. Поясню потім… А докторові Пероло скажеш, що я заборонив… Червоні? Чому червоні?.. Щоб тебе бачили?! Повна дурня!.. Слухай, я передзвоню тобі. Цілую, мамо! Я передзвоню! (Кладе слухавку.) Вона взяла у прокаті червоні костури, щоби не потрапити під вантажівку. Ніби в її стані можна валандатися вночі по шосе! Від тиску їй прописали «Антрил».
АЛЕН: Якщо вона його приймає і ні на що не скаржиться, то я використаю її як свідка… Хіба я був не в шалику? А, онде він!
МІШЕЛЬ: Знаєте, я не в захваті від вашого цинізму! Якщо в моєї мами буде хоч найменший з описаних вами симптомів, ви побачите, що я з вами зроблю!
АЛЕН: Дія препарату в будь-якому разі спостерігатиметься.
МІШЕЛЬ: Подивимося!
АННЕТ: До побачення…
ВЕРОНІК: Ну і навіщо поводитися ґречно? Щирість — це вияв ідіотизму, вона лише послаблює і роззброює нас…
АЛЕН: Так, Аннет, ходімо вже звідси! Досить із нас на сьогодні всіх цих замовлянь!
МІШЕЛЬ: Еге ж, ідіть. Проте я вам скажу таке: від самого початку нашого знайомства у мене склалося враження, що Фердінанд живе у надто поблажливих умовах…
АННЕТ: Коли ви вбили нещасного хом’яка…
МІШЕЛЬ: Що?! Вбив?!
АННЕТ: Авжеж, убили.
МІШЕЛЬ: Я вбив хом’яка?!
АННЕТ: Ви намагаєтеся накинути провину нам, розмахуєте своїми чеснотами, мов прапором, хоча самі — звичайнісінький убивця!
МІШЕЛЬ: Але я не вбивав хом’яка!
АННЕТ: Ви вчинили ще гірше. Залишили перелякану тваринку посеред ворожого світу. Напевно, його зжер якийсь собака або пацюк!
ВЕРОНІК: Правда! Правда!
МІШЕЛЬ: Що значить «правда»?!
ВЕРОНІК: Бо вона має рацію. А що ти хотів?! З тваринкою напевно сталося щось жахливе.
МІШЕЛЬ: Я гадав, що хом’як зрадіє, опинившись на волі. Скоріше за все, він кинувся до найближчої канави, сп’янівши від радощів!
ВЕРОНІК: Навряд.
АННЕТ: І ви залишили його.
МІШЕЛЬ: Я не можу доторкатися до цих істот! Чорт, Веро, ти ж знаєш — не можу!
ВЕРОНІК: Він боїться гризунів.
МІШЕЛЬ: Так, боюся! А ще мене відлякують рептилії — з усім, що повзає по землі, у мене не складаються стосунки!
АЛЕН (до Веронік): А чому ви не забрали хом’яка додому?
ВЕРОНІК: Але ж я нічого не знала! Наступного ранку Мішель сказав мені й дітям, що хом’як утік. Я спустилась одразу ж — одразу ж! — обійшла весь квартал, зазирнула до льоху…
МІШЕЛЬ: Це ж огидно, що мене примощують на лаву підсудних через цю історію з хом’яком, яку ти, Веронік, вирішила розповісти! Це особиста справа, яка стосується тільки нас і ніяк не пов’язана з ситуацією! Назвати мене вбивцею! Це неприпустимо! У моєму ж власному домі!
ВЕРОНІК: А до чого тут дім?
МІШЕЛЬ: У домі, двері якого я широко розчинив, зробивши крок до примирення, людям, які мали би бути вдячними мені за це!
АЛЕН: Дуже зворушливо — ви самі винагороджуєте себе оплесками.
АННЕТ: Невже вас не мучить сумління?
МІШЕЛЬ: Яке сумління?! Мені завжди була огидна ця тварина. І я радий, що її більше немає.
ВЕРОНІК: Мішелю, це ж смішно.
МІШЕЛЬ: Смішно?! Що смішно? Ти що, здуріла?! Їхній синуля відгамселив Брюно, а мені дорікають якимсь хом’яком?!
ВЕРОНІК: Але ти не можеш заперечувати, що погано повівся з хом’яком.
МІШЕЛЬ: Та плювати я хотів на хом’яка!
ВЕРОНІК: Що ж ти зранку на доньку не наплював?!
МІШЕЛЬ: Хай тільки повернеться! Я не дозволю, щоби дев’ятирічне дівча вказувало мені, як поводитися!
АЛЕН: Отут я з ним згодний на сто відсотків!
ВЕРОНІК: Просто жах…
МІШЕЛЬ: Годі, Веронік, годі! Досі я підтримував обидві сторони, проте ще трохи — і перейду на їхню.
АННЕТ: А як же Брюно?
МІШЕЛЬ: А що Брюно?
АННЕТ: Він не зажурився?