Вінні-Пух
- Автор: Милн Алан Александр
- Язык: украинский
- Год: © Видавництво Івана Малковича ''А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА''
- ISBN: 966-7047-35-0
- Переводчик: Леонид Солонько
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вінні-Пух». Краткое содержание книги:
Вінні глибоко вірив, що Слонопотама зловити можна, тільки треба, щоб сам ловець мав у своїй голові справжній розум, а не соснову тирсу... .
— Уяви собі,— звернувся він до Паця,— ніби ти намірився зловити мене. Як би ти це зробив?
— Ну, — сказав Паць, — я зробив би так: викопав би яму, поставив туди горщика з медом, а ти почув би запах меду, поліз у яму, а я...
— Щира правда, я поліз би по мед і в яму,— схвильовано сказав Пух,— тільки дуже обережно, щоб не забитися, і взяв би горщика і спершу облизав самі тільки вінця, немовби там уже немає меду. А далі, розумієш, відійшов би трохи набік і подумав трішки, а далі повернувся б і став лизати із самої середини горщика, а далі...
— Ну, годі, годі, заспокойся. Головне — ти був би в пастці, і я б тебе зловив. Так от, перш за все треба подумати: що люблять Слонопотами? По-моєму, жолуді, га? А в нас зараз багато... Пуше, та ж прокинься нарешті!
Пух, який тим часом поринув у солодкі мрії про мед, від несподіванки аж підскочив на місці і заявив, що мед принадливіший за жолуді. Паць був іншої думки, і вони мало не посварилися, та Паць вчасно змикитив, що коли вони кластимуть у пастку жолуді, то ці жолуді доведеться збирати йому, Пацеві, а коли вони порішать на меді, то Пухові буде зовсім неважко принести мед із власного буфета. Через те він сказав: "Гаразд, нехай буде мед!" саме в ту мить, коли Пух подумав так само і зібрався було промовити: "Гаразд, нехай будуть жолуді!"
— Мед, то й мед,— повторив для певності Паць і наморщив чоло, ніби з цим уже покінчено.— Я копатиму яму, а ти — гайда по мед.
— Згода,— сказав Пух і перевальцем почвалав лісовою стежкою.
Прийшовши додому, він підсунув до буфета стілець, видерся на нього і взяв з горішньої полиці великий-превеликий глек із медом. На глекові було написано "МЕТ", та щоб не лишалося ніяких сумнівів, Вінні-Пух зняв із нього паперову покришку й зазирнув усередину. Там справді було щось дуже схоже на мед!
— Однак це ще не певно,— сказав Пух.— Пригадую, мій дядько якось казав, ніби одного разу бачив точнісінько такого кольору сир.
Пух устромив язичок усередину й добряче лизнув.
— Так,— сказав він,— це мед. Сумніви зайві. І меду, я б сказав, від денця — по самі вінця. Якщо, звичайно,— сказав Пух,— якщо ніхто не вкинув на дно глека шматок сиру — ну просто так, жартома. Хіба трохи заглибитися далі? Ну просто так — перевірити... Ану ж як Слонопотами не люблять сиру... скажімо, як я... Ох! — він глибоко зітхнув.— Ні, ні, все чесно. До самого денця — чистісінький мед!
Остаточно впевнившись у цьому, Пух поніс глека до пастки, і Паць, визирнувши із Глибоченної Ями, спитав:
— Приніс?
І Пух відповів:
— Аякже! Тільки глечик трохи неповний.
Він передав мед Пацеві, а той, заглянувши в глек, сказав:
— От тобі й маєш! Оце в тебе все, що залишилося?
І Пух відказав:
— Так.
Бо воно й справді було так.
Паць поставив глека на дно Ями, тоді виліз ізвідти, і вони пішли додому.
— Ну, Пуше, на добраніч,— сказав Паць, коли вони підійшли до Пухової хати.— А завтра о шостій ранку ми зустрінемось біля Сосен і подивимося, скільки Слонопотамів утрапило до нашої пастки.
— До шостої, Пацю! А мотузка в тебе знайдеться?
— Ні. А для чого тобі мотузка?
— Щоб відвести їх додому,— сказав Пух.
—А-а-а! Я гадав, Слонопотами йдуть на свист.
— Одні йдуть, а інші не йдуть. За Слонопотамів ручатися не можна. Ну, на добраніч!
— Бувай здоров!
І Паць потрюхав до своєї хатки, біля якої була дошка з написом "Стороннім В", а Вінні-Пух почав укладатися спати.
За кілька годин, коли ніч тишком-нишком уже тікала геть. Пух зненацька прокинувся від якогось млосного відчуття. У нього вже бувало раніше подібне відчуття, і він знав, що воно означає: йому хотілося їсти.
Пух почалапав до буфета, видерся на стілець, понишпорив на полицях і не знайшов там нічого.
— Дивно,— подумав він.— Я ж знаю, що там у мене стояв глечик із медом. Повнісінький глечик, із медом по самі вінця, і на ньому ще було написано "МЕТ", щоб я, бува, не помилився. Дивно, дуже дивно.
І він почав ходити з кутка в куток по кімнаті, розмірковуючи, куди ж міг подітися глек, і бурмотів собі під ніс пісеньку. Ось таку: