![З далеких планет [Малюнки В. Авраменко] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/3/4/4/z-dalekih-planet-malyunki-v-avramenko-download.jpg)
З далеких планет [Малюнки В. Авраменко]
- Автор: Бердник Александр Павлович, Бережной Василий Павлович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «З далеких планет [Малюнки В. Авраменко]». Краткое содержание книги:
Та думка фантастів лине далі, в майбутнє, коли зореплавство стане звичним і буденним.
Друже, прочитавши ці оповідання, ти переживеш разом із зоряними капітанами небезпечні пригоди в глибинах Всесвіту, відчуєш романтику наукових пошуків і відкриттів.
Написали їх уже відомі читачеві українські письменники-фантасти В. Владко, О. Бердник, В. Бережний і викладач Харківського авіаційного інституту В. Міхановський.
Цією збіркою видавництво починає систематичні випуски науково фантастичних оповідань українських радянських письменників.
Тієї ночі ми не спали.
Пливли неспокійні, важкі думки, але говорити не хотілося. Ми сиділи поряд, трималися за руки, ніби збиралися в далеку дорогу.
Настав райок. Я з трепетом чекав на професора Шрата. І ось він з’явився. Урочистий, підтягнутий, трохи суворий. Він був дуже лагідний з Лю, а на мене майже не дивився. Лю поводилася спокійно. Ми підійшли до дверей центрального залу лабораторії. Тут мене зупинили.
— Зачекаєте тут, — сказав Шрат.
Бліда Лю всміхнулася мені на прощання. В очах їй промайнув страх.
Двері зачинилися за нею.
Минуло кілька хвилин. Я стояв непорушно біля входу в головний зал, знетямлений, оглушений, безвільний. Потім до моєї свідомості дійшов смисл того, що сталося. Я кинувся до дверей, щоб відчинити їх, побачити Шрата, перешкодити йому проводити невідомий і страшний експеримент. Двері не відчинялися, вони були замкнуті. Вгорі спалахнув червоний сигнал, на маленькому екрані телевізора з’явилося Шратове обличчя. Він сухо сказав:
— Містере Уоллес! Заспокойтеся. Не будьте істеричною жінкою.
Я сів у крісло біля дверей, схопив на столику якісь журнали, почав розглядати їх, щоб забутися. Ні, забуття не було. Не могло бути. Там, поруч зі мною, за стіною рідна Лю, з нею експериментують, як з кроликом. Навіщо, навіщо було давати згоду?
Думка моя металася в збуреній свідомості, намагаючись розгадати таємниці Шрата. Я згадував натяки моїх колег, схеми блоків, які доводилося монтувати, співставляв це з роботами Шрата по гравітації і нічого не міг збагнути. Навіщо йому людина? Чому людина? Якщо це проблеми антигравітації, то можна експериментувати з речами. Що ж? Що?
Я відкинув геть журнали, несамовито забігав по коридору. Я міг би спокійно піти на смерть, на муки, на будь-який дослід, якби це стосувалося мене. А Лю… Ні, досить! Якщо експеримент закінчиться щасливо, ми й дня не залишимося на цьому проклятому острові. Непотрібно нам грошей, які добуваються ціною життя і здоров’я!
Скільки минуло часу, я не знав, не відчував. Може, десять хвилин, може, година, а може й три. Та ось, нарешті, відчинилися двері. На порозі з’явився Шрат. Я кинувся до нього. Лю за ним не було. Я поглянув професорові в обличчя. Його очі були дуже дивні. В них проглядав звичайний людський жаль. Професорове обличчя було червоне, губи міцно стулені.
Передчуваючи нещастя, я прошепотів:
— Чому не вийшла Люсі? Де вона?
Шрат кашлянув, опустив очі долу.
— Де моя Лю? — повторив я запитання, вже знаючи, що відповідь буде страшною.
— Будьте мужнім, містере Уоллес, — сказав Шрат. — Річ у тому, що наука…
Лють хлюпнула мені в мозок, залила очі. Що він говорить про науку, старий кретин! Для чого каже нікчемні, даремні слова, які нічого не змінять?
— Де Люсі? — ревнув я, хапаючи професора за лацкани піджака, ладен розтерзати його.
Шрат миролюбно одвів мої руки од себе, втомлено поглянув на мене. Тихо сказав:
— Люсі нема, містере Уоллес. Вона зникла…
Розділ другий
ШРАТОВА ТАЄМНИЦЯ
Коли я отямився, Шрат стояв біля мене. Ми були в невеликій кімнаті, поряд з залом. Пахло якимись ліками. Побачивши, що я розплющив очі, професор сів поряд, закурив сигару. Важко зітхнувши, він сказав:
— Я винен! Треба було підготувати вас. Я не знав, що у вас слабкі нерви…
— Підготувати, — гірко прошепотів я. — До чого?
Шрат мовчав.
— Що сталося з нею? — знову запитав я. — Ви вбили її?
На Шратовому обличчі відбився щирий подив.
— Ви збожеволіли, містере Уоллес. За кого ви мене вважаєте? Чи ви маєте справу з середньовічними розбійниками?
— Тоді де ж Люсі? — нічого не розуміючи, простогнав я. — Чому ви говорите загадками?
— Я ж сказав — Люсі зникла.
— Що значить “зникла?” Вискочила у вікно, випарувалася чи розтала, мов шматок льоду? Що за ахінея?
— Не ахінея. Вона зникла з нашого світу… з наших координат…
— Поясніть точніше, — не витерпів я.
— Тепер скажу. Це необхідно. Експеримент зірвався. Вона, безумовно, винна сама. Я вам поясню, в чому річ…
— Але вона не мертва? — з якоюсь іскрою надії запитав я.
— Ні, — рішуче відповів професор. — Вона не мертва. Не мусить бути мертвою.
— Ви морочите мені голову!
— Аніскільки. Одну хвилинку терпіння. Зараз ви зрозумієте.
Шрат обрізав нову сигару, закурив. Дивлячись на сиві пасма диму, він почав говорити — лаконічно, уривчасто:
— Ви фізик, Уоллес. Вам відома, безумовно, теорія фізичного вакууму Поля Дірака. Порожнеча — це матеріальний фон, в який занурений наш фізичний Всесвіт. Проте порожнеча — це не відсутність матерії, а навпаки, її нескінченний потенціальний резервуар.