Таємниця Крилатого Змія

— Не хвилюйся, Преміоре, що ця пляшка порожня. Я наказав хлопцеві розшукати такий самий шотландський гатунок на вулиці Дану. Там вона неодмінно знайдеться. Цей старий тюхтій буфетник із готелю не має, на жаль, такої штуки. Хлопець от-от надійде.

За хвилину в двері постукали, і до кімнати, де зупинилися Преміор і барон, увійшов П’єро в одежі грума.

— Ти, часом, не помилився, малий? — запитав барон, підозріло розглядаючи напис на пляшці.

— Ні, ось решта грошей.

— Гаразд. Візьми сто су і забирайся.

П’єро вийшов з кімнати, та, коли опинився в передпокої, шмигнув до роздягальні, що містилася між ванною й опочивальнею, і притулив вухо до шпарки, йому було чути розмову двох негідників.

— Віскі просто чудове! — вигукнув Преміор.

— Я звик до нього ще з часів війни, коли воював на Сомі в шотландських загонах.

Преміор нараз вибухнув сміхом.

— Киньте, бароне, навіщо мене дурити! Не бійтеся, я не скажу вашим товаришам із “Бойових хрестів”,[2] що ви всю війну провели в Буржі.

— Коли вони дізнаються про це, я можу легко довести, що перебував недалеко від фронту, адже під час авіаційної катастрофи я втратив праве око…

— Ви наївний, мій любий. Можна подумати, вони закинуть, що ви окопалися в запіллі в час війни. Ви ж їм платите гроші Вандергольда. На вашому місці я боявся б іншої небезпеки… Ви мали справу з Гітлером і полковником де ля Роком, через ваші руки пройшло чимало їхніх чеків…

— Я не боюся “Бойового хреста”. Один з їхніх людей, Мулен, зв’язаний з нафтою і електричними компаніями, насправді є Вандергольдовим акціонером у Франції.

— Ви забуваєте про вашу угоду з нацистами, соколику… Ну, добре, облишимо це. Людина ви хоробра і вмієте діяти. Останнім часом ви допомогли мені виконати низку важливих доручень: Порт-Морель, цю справу з Клеманом Лотером — до речі, що за химерна назва “Крилатий Змій”, — а потім зліквідувати нахабу, отенівського комісара. Між іншим, ви натрапили на слід того хлопця, небожа Клемана Лотера?

— Наші люди розпитували всіх в околицях Отена. Жоден водій автобуса, жоден поїзд його не віз. Можливо, малого так налякали комісарові погрози, що він змушений на деякий час причаїтись. Жити йому нема з чого, і незабаром хлопець опиниться у виправній тюрмі аж до свого повноліття.

— Думаю, вам досить уже пити, бароне. Ви й так вихилили півпляшки. Не забувайте, що о третій годині відбудеться прес-конференція. Старий розлютується, коли побачить вас знову напідпитку.

— Не хвилюйтеся, Преміоре. Я тримаюся краще за вас, хоч ви й росіянин старого доброго гарту. Коли б усі нафтові свердловини Баку перетворилися на горілчані, я певен, що клятих більшовиків це непокоїло б більше, ніж уся кавказька нафта. З вашою горлянкою ви висушили б геть-чисто всі родовища!..

І двоє каналій весело зареготали.

— Скільки ж чоловік ви дасте під мою оруду, щоб покінчити з клятим доктором Шульцом? — вів далі барон.

— Не більше чотирьох.

— Але мені потрібно принаймні п’ятнадцять. А крім цього, я розраховую на п’ятеро наших друзів із Форбаха. У Страсбурзі я не матиму нікого, а діяти треба одночасно, ви це знаєте.