Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
4. Сівери-сувіри-кімери
Саву савдарати споріднене з санскр. ш’ява (хінді ш’яв, с’яв), іран. siya — «чорний», «темний» та укр. сивий — «не зовсім білий», «темнуватий». Вираз сива давнина означає «давнина, повита мороком//пітьмою часу». Тому ймовірно, що й літописне сівер сходить до первісного ш’ява-вара, с’яв-вар, сія-вар. Де санскр. вара, хінді вар — «самець», «чоловік», «жених», надто у весільній обрядовості, де молодий якраз асоціюється з биком (СРС, 565). Це засвідчують і наші весільні пісні. Дніпро-Бористен (пор. санскр. vrish «бик»+danu «ріка») — сам «Бик-ріка» має і давні назви Вар, Варом, Варух. Санскр. ш’ява-вара, хінді ш’яввар, с’яввар — «чорний бик» стяглося (явище гаплології) до форми сівер. Але за Ге<34>родота, судячи з його kimmerioi — «кіммери», ще існувала форма ш’ява-вара: про це свідчить подвоєне мм в грецькій передачі етноніма, яке мусило передати два однакові склади ва-ва в ш’ява-вара, с’ява-вара чи подвоєння в-в уш’яв-вар, с’яв-вар. У такому разі й сівери означає чорнобичичі, чорнотуричі.
Свого часу ми вже розглядали етнонім сівери, ототожнили його з кімерами й витлумачили як «справжні мужі», «могутні герої» (ТРС, 10–17). Це тлумачення аж ніяк не суперечить тлумаченню сівери як чорні бики-тури, а тільки доповнює його. До прикладу, тюркські імена з кара — «чорний» (укр. карий, санскр. kala) історично були найбільше поширені в тюркської знаті, а не в простолюду, як можна було б сподіватись. Аби пояснити таке розходження, дослідники зіставили кара й властивості предметів, з якими слово було вжито, й помітили явну невідповідність. Давньотюркська назва планети Юпітер — Каракуш, «Чорний птах». Каракуші орел-беркут. Отже, кара значить тут не «чорний», «поганий», а «дужий», «могутній». Тому ім’я Карахан означає не Чорний Хан, а Могутній Хан, Карамурза — не Чорний Мурза, а Великий Мурза, Карабатур — не Чорний Богатир, а Могутній Богатир тощо.
Те саме і з сіверами: тлумачення етноніма сівери як чорні бики чи могутні богатирі не взаємовиключають, а тільки доповнюють одне одного. Бо чорний і могутній, бик і богатир у певному контексті тотожні, вони синоніми, семантичні двійники. Порівняння богатиря, царя чи бога з биком, туром звичайне явище в багатьох епосах, в українському теж. У «Слові» епітети буй-тур і яр-тур (яр = санскр. вар) означають вищий вияв воїнської доблесті. І gud — «бик», «тур» у шумерських клинописних текстах, як помітили дослідники, вжите саме в значенні «богатир», «герой».
Тож витлумачення етноніма сівери як «доблесні богатирі», «справжні мужі», «могутні герої» залишається в силі. Як і те, що сівери тотожні кімерам і що кімери-сувіри-сівери — автохтонні, споконвічні на теренах Давньої України. Бо тільки писемні джерела знають їх на одній і тій самій території упродовж принаймні трьох тисячоліть — в усякому разі, в ІІ тис. до н.е., в трипільські часи вони вже тут були. До сказаного раніше можна додати й те, що тлумачення назви кімери як «чорні бики» розвіює «кімерійський морок», який довго огортав Кімерію і застував назву кімери. Пояснення назви сівери-кімери як «чорні бики-тури» передбачає і тотожність назв Кімерія та Сіверщина, <35> які означають Край Чорного Бика, Чорнотурія, Чорнорусь. А місто Кімерік, тобто Сіверськ — «Чорнобиків» стає у ряд з назвами Тмуторакань, Вороніжі Чернігів.
Між індійськими сіндами-сувірами й українськими сіверами-кімерами констатується не лише етимологічна тотожність етнонімів, а й етнічна спорідненість. Ця спорідненість, судячи з усього, ще добре відчувалася за Київської Русі. Тому недаремно саме чернігово-сіверські князі сідали на престол у Тмутораканському князівстві, а сіверського князя Ігоря вабила далека й загадкова Тмуторакань. Шлях туди, схоже, добре знало не одне покоління чернігово-сіверських князів до й після Ігоря. Для новгород-сіверського князя шлях із Чернігово-Сіверщини до Кімерії-Сіндики-Сіверщини, до її Тмуторакані — «Міста Чорного Бика», то шлях до землі предків і предківських святинь. Саме біля теперішньої Тамані, колишньої Тмуторакані, ще до ХVІІІ століття височіли велетенські статуї, які, поза сумнівом, відігравали важливу роль в уявленнях та віруваннях сіндів-сувірів-сіверів-кімерів. Бо хоча «Слово» й написане в ХІІ ст., в ньому фігурують язичницькі божества, винятково близькі до божеств індійського пантеону. Зазначимо принагідно, що божества Вишень і Кришень, у яких неважко впізнати Вішну й Крішну, а ще Індра, Сур’я, Тваштар, Яма згадуються у «Влес-книзі», створеній у ІХ ст. І автор пам’ятки ніде не прохопився бодай словом, що це чужі для слов’ян божества.
5. Сіявуші Сіявушґірд
Надзвичайно популярний персонажу культових уявленнях домусульманського Хорезму («Країни Бика») і чи не найтрагічніша постать іранського епосу («Шахнаме»), син бактрійського царя Кей Усана, звався Сіявуш— «Чорний Самець», «Чорний Бик». Де Сія- споріднене з санскр. ш’ява, с’ява — «чорний», «темний», а вуш, уш — «бик», споріднене із санскр. вріш — «бик», «самець» (основа варш-вріш «зрошувати», «запліднювати»). У різних мовах воно прибрало форм вахш, окс, аухш, вуш, вус, ус тощо. Аму-Дар’я, інакше Вахш, священна ріка хорезмійців (Окс грецьких джерел) — «Бик», їй іще недавно приносили в пожертву бика.
Сіявуш, розповідає «Шахнаме», по вигнанні з Бактрії заснував у нових краях свою столицю Сіявушґірд — «Сіявушград», «Місто Сіявуша», досл. «Місто Чорного Бика». Сіявушґірд структурно й компонентно тотожне назві Тмуторакань, воно — двійник назви Тмуторакань. Як і назв Чернігів, Чорнобиль (англ. bull — «бик»), Калатура, Вороніж. <36>
Борис Смирнов (1891–1967) — академік медицини, індолог і відомий перекладач «Махабгарати», сам виходець із Чернігівщини (с. Козляничі), мовить про виняткову давність культу Чорного Бика. Він, зокрема, пише: «… вже в епоху другої династії (середина IV тис. до н.е.) було встановлено культ Bakha (Чорний Бик) у Какамі, тобто в місті «Чорного Бика». Отож Бакх — чорний (krishna) бик, є Діоніс, «покровитель Індії«…Чимало єгипетських царів любили називатися «могутніми биками». Шкурі чорного бика надавалося великого ритуального значення. Це наводить на паралель: Індра волею Праджапаті (Творця всього живого — С.Н.) здирає з Крішни його чорну шкіру… Діоніс — син Семели (слов’янська Земля) є Бакхос (єгипетське bakha або bakhis — бик), а Крішна-Пастух — запліднювач своїх ґопі (пастушок — С.Н.). Із богів Греції єдино Діоніс зоветься Heros — «Герой», а Крішна — кшатрій, Vira (теж «Герой», «Богатир» — С.Н.) …Діоніс пов’язаний із давньошумерським Ан-Кі — подружжям Небо-Земля. Один із улюблених епітетів «Махабгарати» — рішабга «бик»…(ОРВ, 234).