Монолітне болото або ЗАТ БЮТ

VІ. Моя дніпропетровська одісея - 2002

Шановні Юліє Володимирівно й Олександре Валентиновичу, хочу освіжити Вашу пам’ять і подіями щодо виборчої кампанії 2002 року. Перебуваючи тоді у партії і фракції «Батьківщина», я невпинно пропагував думку про те, аби якомога більше відомих діячів опозиції балотувалося не за списком, а в мажоритарних округах. Я виходив із простої арифметики - без мажоритарних депутатських мандатів перемога опозиції є неможливою. На превеликий жаль, лише шість депутатів фракції «Батьківщина» дали згоду балотуватися в мажоритарних округах: Володимир Нечипорук, Зоряна Ромовська, Іван Кірімов, Віталій Черненко, Ігор Пилипчук і я. Наголошу на одній суттєвій обставині - у попередньому, узгодженому президією політради партії списку на виборах 2002 року моє прізвище значилося на 12 позиції, тобто було цілком прохідним навіть при тодішньому 4%-му мінімумі [5]. Однак я й не думав чіплятися за нього і на зустрічі з Вами, шановна Юліє Володимирівно, яка проходила в палаті клініки на бульварі Тараса Шевченка у Києві, висловив готовність балотуватися у мажоритарному окрузі і навіть запропонував конкретний - № 213 у місті Києві, де мене досить добре знали. Але Ви пояснили, що в Києві є домовленість із партією «Єдність», і «Батьківщина» тут не буде з нею конкурувати. До речі, по цьому округу йшов махровий кучміст Олександр Задорожний, який, не маючи гідних конкурентів, завдяки чистому адмінресурсу переміг і зразу ж став представником Президента України Л.Кучми у Верховній Раді. Я досі не розумію, як Ви як затятий опозиціонер могли укладати сумнівні домовленості та робити такі помилки. Але менше з тим Задорожним.