Твоя зоря
- Автор: Гончар Олесь Терентійович
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твоя зоря». Краткое содержание книги:
- Вони їдуть за нами.
- Хто - вони?
- Вони… Оті.
- Заболотний, глянувши в люстерко, де видно, що відбуваеться на трасі за нами, ісяив приспокійливо:
- Тобі здалось.
Дорога нуртує, пульсує, всьому, що обіч неї, вона передав свій шал. Можна уявити, як далеко сягає гул траси довколишні простори, де уce живе перебуває цілодобово під владою цього глухого, пульсуючого стугоніння… Ні вдень, ні вночі не знаючи спокою, дорога все жене й жене себе кудись.
- Ні, дорога - це таки життя, - згодом розмірковує Заболотний, вже без того їіафосу, що раніш. - Є таки в вій якась магія. Згадай, який настрій обіймав нас, хлопчаків, коли одразу за село перед нами відкривався степовий шлях на Вигурівіїїину і десь далі, далі… Ми вже й тоді відчували, що дорога має в собі якусь таїну і велич.
- Лежить Гася, простяглася, як устане - неба дістане, - згадалась мені одна з наших дитячих загадок, і я звертаюсь з нею до Ліди: - Що це буде?
- Оця ваша «Гася»?- І дівча без будь-якого зусилля відгадує: - Звичайно ж, дорога… в специфічнім уявленні.
- Нічогенька собі Гася - всміхається у далеч траси Заболотний. - Кінця-краю їй нема… Вона єднає, вона й розлучає. Зрідка відповість, а частіше сама запитує про щось… І що цікаво: для всіх інсує вона - як небо чи як повітря… Будь ласка: мчаться тут містери добрі й недобрі, білі, чорні, старі, молоді. Правдиві, брехливі. Сучасні донкіхоти й, може, сучасні гамлети, собакевичі. Поруч у потоці летять витончена душа й свиняче рило, зірка екрана й гангстер, геній і вбоге нищо… Для всіх вона, друзі, ця траса летюча, для всіх! І на це треба зважати…
Глава II
Так випадає, що і нас із Заболотним все зводять дороги. Зараз ця ось траса підхопила обох, а роки три три тому, волею випадку, зустрілись ми з ним у Японії, де Заболотний працював у той час, разом провели кілька днів, і навіть у рідні краї довелось повертатися разом, - Заболотні летіли, як вони тоді гадали, додому вже назовсім.
Квитки нам були замовлені на один із рейсів нововідкритої авіалінії Токіо - Москва - Париж, вилітали ми напровесні, в пору цвітіння сакури, і як нам пам'ятне тоді летілось!
Ось ми ждемо відльоту, в порту Ханеда, подружжя Заболотних помітно схвильоване, відчувається, що в душі обоє вони з чимось прощаються, та й справді ж бо полишають за собою ще одну і таки неабияку смугу життя. їх проводжає багато друзів, час від часу вони - то Заболотна, то чоловік її - перемовляються з кимось із проводжаючих. Заболотний жартує щодо своєї палиці, на яку він ще спирається після дорожньої пригоди, Заболотна поглядає на чоловіка сторожко, вважаючи, певне, що йому, не зовсім одужалому, ось-ось може знадобитись її допомога. Збоку просто зворушливо дивитись, як вони, влучивши хвильку, користуються нею, щоб і тут, серед веремії міжнародного аеропорту, відсторонившись від усіх цих сигналів табло, реклам та сатанинських аеродромних гуркотів, залишитись віч-на-віч, коли близькі люди можуть хоч ненадовго дозволити собі цей стан взаємної емоційної невагомості, такий рідкісний в епоху стресів та смогів стан, коли очі тануть в очах, усмішка зникає в усмішці, і немає вже поділу душ, є тільки зоряні ці хвилини, напоєні музикою, чутною лише для двох… Навіть людям стороннім приємно було дивитись на таку мовби сентиментальну, але якось приємно сентиментальну пару, на це щире й відкрите людське почуття, що приваблювало своєю внутрішньою гармонійністю. Як делікатно могло це почуття поправити пальчиками краватку йому на шиї, або, мимовіль прориваючись ніжністю, здмухнути невидиму пушинку їй із плеча, або разом усміхнутись, загледівши на стороні щось таке, що їм здалося комічним.