Фараон [Faraon - uk]

Його достойність вручив перстень Євнані, а присутні голосними вигуками вславили ім’я фараона й забряжчали зброєю.

Але міністр не рушив з місця, тож Євнана й собі стояв, пильно дивлячись йому в вічі, мов вірний пес, який, діставши з хазяйської руки один шматок, крутить хвостом і чекає другого.

— А тепер, — знову заговорив міністр, — признайся, Євнано, чому ти не повідомив нас, куди зник наступник трону, коли військо з великими труднощами посувалося ущелиною?.. Ти вчинив погано, бо через це ми мусили сурмити тривогу поблизу супротивника.

— Боги свідки, що я не знав, куди подівся найдостойніший царевич, — відповів здивований Євнана.

Гергор похитав головою.

— Не може бути, щоб воїн, обдарований таким, як ти, зором, що за кілька десятків кроків бачить у піску двох священних скарабеїв, не помітив такої значної особи, як наступник трону.

— Я справді не бачив його!.. — запевняв Євнана, б’ючи себе в груди. — Адже ніхто не наказував мені стежити за царевичем!

— Хіба я не звільнив тебе від командування передовим загоном?.. Хіба дав тобі якесь інше доручення? — питав міністр. — Ти був зовсім вільний, як належить людині, покликаній стежити за важливими подіями. А як ти виконав це завдання?.. Істинно кажу тобі — за таку помилку на війні тебе скарали б на смерть…

Нещасний офіцер зблід.

— Але я маю батьківське серце до тебе, Євнано, — мовив далі достойний міністр, — і, пам’ятаючи велику послугу, яку ти зробив війську, побачивши подоби святого сонця, скарабеїв, призначаю тобі не як суворий міністр, а як лагідний жрець дуже малу кару: ти дістанеш п’ятдесят київ.

— Ваша достойність…

— Євнано, ти вмів бути щасливим, будь же тепер мужнім і прийми це дрібне застереження, як годиться офіцерові війська його святості.

Тільки-но встиг достойний Гергор скінчити свою промову, як старші офіцери поклали Євнану в зручному місці обіч шляху. Потім один сів йому на шию, другий на ноги, а два інші відлічили йому гнучкими очеретяними палицями по голому тілу п’ятдесят ударів.

Хоробрий воїн не застогнав ні разу, навпаки — мугикав солдатську пісню, а. коли все скінчилося, хотів сам підвестись. Але тремтячі ноги не послухались його. Він упав обличчям у пісок. Довелося везти його до Мемфіса двоколісним возом, лежачи на якому, Євнана посміхався до воїнів і думав про те, що не так швидко змінюється вітер у Нижньому Єгипті, як доля бідного офіцера!

Коли по короткім перепочинку кортеж наступника трону вирушив далі, його достойність Гергор сів на коня і, їдучи поряд його достойності Нітагера, півголосом розмовляв з ним про азіатські народи та про заворушення в Ассірії.

Тим часом двоє прислужників міністра — ад’ютант, що носив опахало, та писар Пентуер — теж почали розмову.

— Що ти думаєш про цю пригоду з Євнаною? — спитав ад’ютант.

— А що ти думаєш про невільника, який повісився на тому дереві? — запитанням відповів писар.

— Здається мені, що для цього невільника сьогоднішній день — найкращий, а зашморг — найм’якший з усіх, які він за життя не раз відчував на своїй шиї, — мовив ад’ютант. — А крім того, я думаю, що тепер Євнана дуже пильно наглядатиме за наступником трону.