Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

У передмові Б. Монкевич зауважує, що написана ним історія Запорізького корпусу є його особистими споминами, доповненими спогадами товаришів по зброї. Книга насичена численними документальними матеріалами, проілюстрована схемами військових операцій, у яких брав участь корпус, включає списки старшин цього військового підрозділу, а тому по своїй суті виходить за рамки мемуарного жанру. Подаючи описи військових операцій, у яких брав участь корпус, Б. Монкевич звертає особливу увагу на бої, проведені під командуванням П. Болбочана.

Так, напередодні форсування Сиваша П. Болбочан зустрівся з генералом фон Кошем, командиром 15-ї ландверної дивізії, яка наступала на Крим слідом за групою П. Болбочана. Генерал повідомив полковника про намір німецького командування силами корпусу при підтримці флоту здійснити операцію й зайняти Крим. Маючи завдання уряду випередити німецький наступ і оволодіти Кримським півостровом раніше за німців, запорожці готувалися самостійно взяти Перекоп. П. Болбочан, як командир дивізії й офіцер нижчого рангу, змушений був визнати свою підлеглість німецькому генералу, але від запропонованої допомоги — німецьких військових частин та бронепоїздів, що мали прибути до Мелітополя, він відмовився. Німецьке командування досить скептично поставилось до планів запорожців з огляду на вигідне оборонне становище ворога: на Перекопі більшовики могли навіть незначними силами стримувати чисельно переважаючі частини противника, а на Сиваші природні умови робили переправи майже неприступними. Німці вважали неможливим здобуття Перекопу без важкої артилерії, яка мала підійти найближчим часом у розпорядження 15-ї ландверної дивізії, і сприйняли наміри П. Болбочана як зухвалу витівку. Можливо, саме це спонукало німецьке командування пропустити запорожців для подальшого наступу на Крим 65.

Блискавична військова операція, проведена II. Болбочаном на Сиваші, вирішила не тільки успіх майбутньої Кримської операції, але й уберегла Запорізьку дивізію від значних людських жертв. Поряд із часовим та технічним факторами був урахований також і психологічний. Готуючи наступ, штаб дивізії зробив усе можливе, щоб дезорієнтувати більшовиків та позбавити їх можливості дістати інформацію про дійсний стан речей на фронті. «При таких сприяючих умовинах як непоінформованість більшовиків та їх неуважність у справі оборони переправ, — зазначає Б. Монкевич, — Болбочан відкинув попередній план форсування Сиваша моторовими катерами і рішив раптовим наскоком захопити безпосередньо залізничну переправу» 66. Аналізуючи успіх операції, автор підкреслював, що це стало можливим лише завдяки «вмінню Болбочана передбачати дійсний стан речей у ворожому таборі, відгадувати його (ворога. — Авт.) психологію і моральний стан, а також дякуючи хитрощам Болбочана», оскільки Перекоп «звичайним приступом… здобути було б неможливо». Для кращого розуміння складності операції Б. Монкевич подає опис укріплень: «Упродовж усього берега Сальківських позицій, була зроблена лінія окопів з бетоновими гніздами для кулеметів», «всі окопи були оббиті дошками», «артилеристські позиції були збудовані по останньому слову техніки». Крім того, Б. Монкевич звертає увагу на прекрасне оснащення укріплень далекобійною та важкою артилерію, спеціально знятою більшовиками з Севастопольських фортів і встановленою на помостах. Облога Запорізькою дивізію таких укріплень могла тривати не один місяць і призвести до великих людських втрат, якби не заздалегідь продуманий П. Болбочаном та його штабом план 67. Внаслідок блискавично проведеної операції все військове майно та зброя укріплень перейшли у розпорядження Запорізької дивізії, що ще більше зміцнило її. «Маючи багато технічних засобів пересування і багато кінноти, — підкреслював Б. Монкевич, — Болбочан завсігди швидше пересувався, як ворог і легко маневрував кіннотою, не даючи ворогові спочинку та відрізаючи йому шляхи відвороту» 68.