Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.
- Автор: Дяченко Петро Гаврилович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Стікс
- ISBN: 978-966-2401-00-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.». Краткое содержание книги:
У спогадах Петра Дяченка переважають описи боїв проти більшовиків, махновців та денікінців.
Події відбуваються на території сучасних Вінницької, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської областей, а також у Румунії.
Рекомендовано Історичним клубом ''Холодний Яр для вивчення в середніх і вищих навчальних закладах України.
Діставши телеграфічне сполучення, доповів про все полковникові Болбочанові, який на кінець розмови, жартуючи, сказав: "Як так будете воювати і з Махном, як з цими двома полками, то напевно по пару днях і Махна привезете в клітці. Старшин Роменського полку відішліть до Полтави, а також і зброю".
Після наведення порядку наші сили значно збільшилися, до нас прилучилась кінна сотня Роменського (33-го Охтирського. -Ред.) пішого полку, яка мала до 50 шабель, із досить добрими кіньми, панцерний потяг, щоправда імпровізований, але мав гармату і шість важких кулеметів, усі з обслугою, та 30 піхотинців, що добровільно до нас перейшли, — їх приділив до панцерки як десант.
Командиром панцерки призначено чотового [Гриця] Бурбу, а його помічником став бувший командир панцерки хорунжий [Іван] Дерев'янко. Сотня по прилученню Роменців зросла до 150 шабель. За наказом полковника Болбочана сотня мала розгорнутися у дивізіон і негайно вирушати до Лозової та підпорядкувати собі всі частини, які там перебувають. Втримати Лозову до прибуття [Омеляна] Волоха з гайдамаками. Того ж таки дня ще перед полуднем рушили на Лозову. В дорозі поділив я військо на дві сотні: 1-ша сотня — хорунжий [Олександр] Богаєвський з Роменського полку; 2-га сотня — хорунжий Недригайло; ординансовий старшина — хорунжий [Василь] М'якота з Роменського полку.
Попереду валки їхав наш панцерний потяг, на який я пересів, бо ще на панцерці не воював.
Вранці прибули до Лозової. Виставивши забезпечення, скликав нараду командирів частин, які прибули з великим запізненням. Майже всі були кадрові старшини бувшої Російської армії. Чисельний стан їхніх відділів — до 3000 багнетів, 4 гармати і понад 200 шабель. На всі мої питання відповідали з усмішкою і нехотя. Я їх розумів, бо на командира їм накинули хлопчину- 23-літнього поручника, і то військового часу. Сидів мов на голках. Раптом від гуку посипались шибки з вікон, і всі командири почали вискакувати із залу, в якій була нарада. Пішов і я слідом, дякуючи в душі Махнові, що виручив мене з дурного становища. Наша панцерка била по ворожому бронепотягу. Вислав хорунжого М'якоту до сотень, аби вивантажилися з вагонів та чекали наказів.
У панцерці хорунжий Дерев'янко, якого всі звали "дядя Ваня", що невідомо коли встиг поголити свою голову, залишивши за вухом шматочок волосся, котрий мав правити за оселедець (усі ми в той час мали оселедці), запропонував відійти пару сотень метрів, щоб набрати розмаху.
— А потім повною парою — назустріч Махновцям!
Спосіб виявився добрий. По кількох пострілах махновський бронепотяг дав "задній хід" і почав тікати, — як видно, прийняв нас за порожній паротяг. Відігнавши [махновців] без жодного пострілу на другу станцію в напрямі на Павлоград, повернулися до Лозової. На станції — тільки наші кіннотники, а кадрові командири зі своїми полками відступили в невідомому напрямі. По виході з Лозової вислав патрулі, щоб умісцевити ворога (з'ясувати, де він. — Ред.), бо на нараді нічого про ворога не довідався.
Пройшовши з 15 кілометрів, затримались на хуторах поблизу ст. Юріївка, де, за відомостями селян, мав бути ворог. Надійшла наша панцерка. Повернулися патрулі, які повідомили, що Юріївка зайнята ворожою піхотою і там же броньовик. Вислав нову серію патрулів із завданням вийти на тили ворога. По здобуттю зазначених пунктів — ракетами дати знати про це.
Дивізіон має рушити, як стемніє. Не доходячи до Юріївки, наша передня сторожа була обстріляна кулеметним та рушничним вогнем. Сотні спішились і почали наступ. У тому часі на тилах ворога зблиснули ракети, на які ми відповіли.
Ворог перервав вогонь і почав тікати, кидаючи зброю. Полонені зізналися, що не варто було битись, бо і так оточені з усіх сторін. Майже кожен Махновець мав дороге хутро, а також багато грошей, які рахував на фунти. Признавалися відверто, що награбували в Катеринославі.
Наказав кінноті залишити Юріївку і відійти на хутір, де було легше забезпечитись і меншими силами, а сам — на панцерку і повернув до Лозової. Від хорунжого М'якоти довідався, що частини, які були зникли, вернулись і розташувалися на старих місцях. Скликав нову нараду, хоч була вже третя ніч без сну.
Тільки сів, щоб з'їсти вечерю, як приходить хорунжий М'якота з доповіддю, що начальник депо відмовляється робити дрібний ремонт нашого паротяга.
Заарештувати!
Вже арештований, чекає за дверима.
Привести сюди!
У цей час почали сходитися командири частин. Привели під багнета-мп і начальника депо. По короткій доповіді переконався, що він Москаль і СТОВІДСОТКОВИЙ комуніст. Справа з ним була коротка…