Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Серия: Офіцерський корпус Армії УНР #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-041-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2». Краткое содержание книги:
Отже, царський уряд конче вимагав проведення в Малоросії адміністративної, соціальної та військової реформи. Проте на відміну від Слобожанщини, яка здавна належала Московському царству, Малоросія увійшла до складу Московії, пізніше — Російської імперії, на добровільних засадах — зі згоди більшості старшини та козацтва, з якими тепер слід було рахуватися. Проблему з козацькою старшиною розв’язано досить легко: вона автоматично отримувала дворянство Російської імперії з усіма правами. Однак із легалізацією малоросійського козацького стану виникала проблема. Адже козаки — це насамперед воїни, хоча малоросійське козацтво на той час уже розучилося воювати. Єдиним шляхом вирішення ситуації стало перетворення козацького стану на однодворців — вільних людей, які не мали власних кріпаків, але й не підлягали закріпаченню (згодом цю верству почали називати міщанською). З огляду на те, що перейменовувати козаків на однодворців було небезпечно (це ображало їхнє почуття гордості), малоросійський козацький стан дістав права однодворців, але на території своїх губерній і надалі іменувався малоросійським козацтвом. (Цікаво, що колишні однодворці Полтавської та Чернігівської губерній називали себе малоросійськими козаками аж до початку 30-х років XX ст. — часів розкуркулення та Голодомору.)
Розв’язання цих проблем тривало близько чотирьох років, хоч адміністративна реформа була проведена за лічені місяці. Так, уже в 1781 р. було скасовано адміністративно-територіальний поділ, а старі полки об’єднано у кілька намісництв. 1796 р. намісництва розділилися на повіти, які увійшли до складу Малоросійської губернії. У 1802 р. зникла Малоросійська губернія, а замість неї постали Полтавська та Чернігівська.
Скасування військово-полкового устрою в Малоросії викликало певні труднощі, адже переписувати козаків до намісництв було недоцільним. Тим паче, щоб отримати права однодворців, козаки мали відслужити в російській армії 15 років. Переведення козацьких родин до стану однодворців відбувалося за умови, коли хоча б один її представник — батько чи хтось із синів — ішов на військову службу. Права надавалися всій родині.
Царським указом від 28 червня 1783 р. з козаків 10 Малоросійських полків створювалося 10 легкокінних полків, у складі б ескадронів кожний (по 138 вершників в ескадроні). До них вливалися й рештки 3 Охочекомонних полків — колишньої гетьманської гвардії. 6 лютого 1784 р. легкокінні полки було перейменовано на карабінерні. Козаки у їх лавах мусили відбути на військовій службі 15 років, а залишаючись ще на 5 років, нагороджувалися додатковим чином. Останнє виявилося надзвичайно привабливим для козацтва. Дослужитися протягом 20 років до чину вахмістра (найвищий підофіцерський чин) для письменної та вправної людини не становило проблеми. Проте у відставку ці військові виходили вже з першим офіцерським ЧИНОМ — прапорщика, а разом з цим отримували і спадкове дворянство{29}.
Слід зауважити, що жодний з українських істориків не досліджував питання реорганізації Малоросійських козацьких полків у легкокінні, а потім карабінерні. Звертаючись до цієї теми, автори часом припускаються багатьох помилок, зокрема стверджують (без посилань на факти чи джерела), що 15-літня солдатчина була важким тягарем для малоросійського козацтва.
Дослідник початку минулого століття О. Г. Мартинов ретельно ознайомився з державними актами та документами полкових канцелярій того часу, і в історії 12-го драгунського Стародубівського полку (колишнього Стародубського козацького), змальовує зовсім іншу картину умов служби козаків. По-перше, автор доводить, що реорганізація полків тривала аж до середини 1785 р., причому весь цей час козаки залишалися по домівках. Зібравшись нарешті у полки, вони поводилися зовсім не як безправні солдати: