![Над прірвою у житі [The Catcher in the Rye - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/1/9/nad-prirvoyu-u-zhiti-the-catcher-in-the-rye-uk-download.jpg)
Над прірвою у житі [The Catcher in the Rye - uk]
- Автор: Сэлинджер Джером Дейвид
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Над прірвою у житі [The Catcher in the Rye - uk]». Краткое содержание книги:
«Над прірвою в житі» — центральний твір Селікджера. Автор вибирає форму романа-сповіді, найбільш експресивну з можливих романних форм. Сімнадцятирічний Холден Колфілд, головний герой твору, знаходячись на лікуванні у санаторії для нервовохворих, розповідає про те, що сталося майже рік назад, коли йому було шістнадцять років…
Еклі тільки щось буркнув собі під ніс. Він би, звісно, взагалі не відповідав, але промовчати, навіть не буркнувши, в нього забракло духу. А мені сказав:
— То я, мабуть, піду. Ще побачимось.
— Ага, — кажу. Плакати я не збирався через те, що він ушивавсь до своєї кімнати.
Стредлейтер почав роздягатися — скинув піджак, краватку.
— Певно, треба швиденько поголитися, — каже. У нього така борода — щетина! Серйозно.
— А де ж твоя краля? — питаю.
— Жде у тому крилі. — Він узяв чим поголитися, прихопив під пахву рушника й вийшов з кімнати. Хоч би сорочку накинув абощо. Завжди бігає по коридору до пояса голий — думає, що в нього бозна-яка гарна статура! Та воно так і є. Що правда, то правда.
4
Робити я не мав чого і поплентався вслід за Стредлейтером до умивалки — почешу хоч, думаю, язиком, поки він шкребтиметься. Крім нас, там не було нікого — хлопці ще не вернулися з футболу. Задуха в умивалці була пекельна, всі вікна запітніли. Попід стіною стояло з десяток раковин. Стредлейтер став біля тієї, що посередині, а я сів на сусідню і почав гратися холодною водою — то відкручу кран, то закручу. Це в мене нерви. Голячись, Стредлейтер насвистував «Індійську пісеньку». Свистів він так, що хоч вуха затуляй, і майже суціль фальшиво. А мелодії завжди вибирав такі, що не кожен і добрий свистун висвистить, — скажімо, ту ж «Індійську пісеньку» чи «Бійка на Десятій авеню». Стредлейтер будь-яку мелодію вмів перепартачити.
Пригадуєте, я вже казав, що Еклі був жахливий нечупара? Отож, а Стредлейтер теж такий самий, тільки це в нього виявлялося по-іншому. Не так в око впадало. Вигляд він мав завжди пристойний, цей чортяка Стредлейтер. Та побачили б ви, скажімо, його бритву! Не бритва, а якась іржава залізяка — вся в присохлій піні, у щетині й чортзна ще в чому. Він узагалі ніколи її не мив. Поголиться, прибереться — і вже в нього пристойний вигляд, аякже! Але то тільки про людське око. Хто-хто, а я добре знав, який він неохайний. Чепурився Стредлейтер через те, що був до безтями в себе закоханий. Він вважав, що вродливішого від нього хлопця нема на всій західній півкулі. Він і був досить вродливий, це правда. Але краса його була така, що ваші батько й мати, якби вони, скажімо, побачили в шкільному альбомі його фотокарточку, неодмінно спитали б: «А це що за хлопчина?» Розумієте, краса в нього була якась альбом-па. Я знаю в Пенсі багато хлопців куди вродливіших, як на мене, від Стредлейтера, але на фото в альбомі ви не звернете на них уваги. То начебто ніс великуватий, то вуха стирчать, то ще щось. Я це добре знаю.
Одпе слово, сиджу п на раковині поруч із Стредлейтером і то відкручую, то закручую холодну воду. На мені все ще ота червона мисливська шайка з довгим козирком і так само задом наперед. Не шапка, а просто шик.
— Чуєш, — каже Стредлейтер, — зробиш мені одну велику послугу?
— Яку? — питаю. Правда, не особливо захоплено. От уже любить, щоб йому робили «великі послуги»! Ці хлопці всі такі: коли він красюк чи гадає, що бозна-який красюк, то ти конче мусиш робити йому «велику послугу». Думає, як він сам до безтями закоханий у себе, то й решта закохані в нього і тільки й мріють про те, щоб робити йому послуги. Аж сміх бере, їй-богу.
— То ти підеш куди-небудь увечері? — питає він.
— Може, й піду. А може, й не піду. Не знаю. А що?
— Та мені треба прочитати до понеділка сторінок сто з історії,— каже він. — Ти б не написав за мене твір з англійської? Бо мені буде не з медом, якщо в понеділок не здам отого проклятого твору. Того ж я й прошу. То як?
Ви бачите — знущається з мене! Слово честі, знущається!
— Яз цієї смердючої школи вилітаю, а ти просиш мене написати якийсь ідіотський твір! — кажу.
— Та я знаю. Але річ у тім, що мені так перепаде, якщо я не здам твору! Ну будь ласка, будь ласочка! Напишеш?
Я відповів не зразу. З таким паскудою, як Стредлейтер, часом не завадить і подрочитися.
— А про що писати? — питаю.
— Та про що завгодно. Аби лише що-небудь описати. Наприклад, кімнату. Чи будинок. Або знайому тобі місцевість. Сам знаєш. Тільки щоб вийшов який-небудь опис, дідько б його взяв. — Стредлейтер на весь рот позіхнув. Від такого свинства в мене кишки перевертаються. Уявляєте, просить тебе зробити послугу, а сам на весь рот позіхи справляє, матері його!.. — Але не дуже старайся, — каже далі. — Бо та зараза Гартсел вважає, що на англійській ти зуби з’їв. Він знає, що ми з тобою живемо в одній кімнаті. Я думаю, не треба розставляти правильно коми й іншу оту муру.