![Шлях Абая [Абай жолы - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/5/7/shlyah-abaya-abaj-zholy-uk-download.jpg)
Шлях Абая [Абай жолы - uk]
- Автор: Ауэзов Мухтар Омарханович
- Серия: Абай #2
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Дмитро Г. Гринько
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Шлях Абая [Абай жолы - uk]». Краткое содержание книги:
«Піти… Як піти від народу?.. Не від нього треба йти, а йти від лиходіїв-насильників! Нехай вони близькі по крові. Ті знедолені, скривджені люди з народу ближчі мені, ніж рідні. До них тягне мене і серце, і розум. Заради їхнього блага мушу віддати я всі сили, їхнього веління мусить, слухатися моя совість…»
Але Магашеві і Дарменові, що мовчки сиділи перед ним, він висловив тільки частину своїх думок і рішень.
— Яке нещасне в мене життя! — гірко сказав він.— Як же припинити насильство лиходіїв, коли найзлобніший з них живе поряд тебе, в твоїй родині, а ти і його не можеш спинити? Народ у сльозах, а що з того, що і я плачу разом з ним? Чим допоможу я йому на ділі?.. Вони правильно вирішили вивезти сіно на свої зимовища. Це наука таким людям, як Азимбай. Хай тільки додержать слова і виконають його… А я поговорю з Такежаном, підтримаю їх. Не так часто бідний народ зважується на опір, такій справі не можна не допомогти…
Сказавши це, Абай відпустив сина і Дармена. Вони тут же розповіли про свою поїздку іншим. Усі одностайно осуджували Азимбая, обурюючись його безсердечністю і зажерливістю, а Какитай з презирством пригадав і поведінку Шубара.
— «Нехай їде до Такежана…» Що це за порада? І що це за побоювання — пошкодить вашим віршам?.. Не людина, а лис.
— Еге ж, справжній лис,— підтвердив Магаш.
Акилбай, слухаючи їх, посміхнувся:
— Невже ви досі не знаєте, що таке Шубар? Хіба робив він щось без прихованого розрахунку? Адже він швидко збагнув, що ця сварка далеко піде, й одразу поспішив підкреслити, що він ні в що не втручався. Коли між батьком і Такежаном почнеться розбрат, Шубар залишиться осторонь. Звичайно, вигідніше, щоб обидві сторони зважали на тебе! Адже в душі він тільки й чекає сутички батька з Такежаном і сам тишком-нишком, як кажуть, «із-за шести горбів», розпалює цю ворожнечу. Вже коли ставить хто тут пастку, то це Шубар!
Акилбай вірно оцінив становище. Шубар справді був однією з невиліковних ран Абая. Ця рана глибока, прихована. Якщо Азимбай — жорстока, але відкрита болячка, яку можна припекти або вирізати, то Шубар — потайна, причеплива хвороба, що гризе нутрощі, і її не можна позбутися. І обидва вони — Абаєві родичі, зв’язані з ним спільним життям. Спробуй втекти, куди від них втечеш? А Шубар до того ж і сам невідступно увивається навколо Абая, маючи свою таємну мету.
І так само, як синів, самого Абая мучила думка про цих ворогів, що стояли поряд. Похмура година тільки підсилювала ці невеселі думки. І, взявши томик Пушкіна, Абай поринув у читання, прагнучи хоч на час одійти думкою від важкої дійсності, знайти в улюблених віршах заспокоєння нудьгуючому серцю.
Айгерім сиділа біля вогнища, схилившись над лисячим малахаєм, який вона шила чоловікові на зиму. На ній була крита чорним шовком шуба з лисячих лапок, облямована бобром і оздоблена срібними гудзиками з вправленими в них коралами. Головний убір, вишитий позументом, гарно пов’язаний, сяяв сліпучою білизною. В цьому чепурному одязі Айгерім, що трохи розповніла за останні роки, вражала своєю дозрілою красою.
Абай часом одривав від книги очі і поглядав через відкритий тундук на небо. Він уже двічі запитував Зліху, яка щоразу виходила по господарству:
— Ну, як там хмари? Не розходяться?
До юрти увійшли Магаш і Акилбай разом з друзями, з якими вони поснідали в своїх юртах. З’явилися Єрбол, Кокпай, Баймагамбет і Муха — співак-скрипаль. Вони вважалися гостями самого Абая, тоді як юнаки — Какитай, Дармен і молодий співак Альмагамбет — були гостями його синів. Абай усе читав, і тільки коли поряд з ним сів на своє звичне місце Єрбол, він зняв окуляри, відклав книжку і звернувся до друга з тим самим запитанням:
— Як погода? Прояснюється?
Айгерім з усмішкою звела очі на чоловіка:
— Що ви все непокоїтесь про погоду, Абай, наче зараз зима і загрожує джут?
Абай відповів їй довгим захопленим поглядом. Рум’янець від вогню ще більше підкреслював чисту білість її обличчя, все воно сяяло безтурботним спокоєм. Дивлячись на неї, Абай мимоволі посміхнувся й сам.
— А й справді, чого це я чіпляюся до всіх з погодою? — весело сказав він.— Чи не краще дивитися на тебе й забути про неї? Хоч яка похмура вона, в нашій юрті сяє своє сонце… Дивись, Єрбол, як буяє воно променями! Ну яка осінь може затьмарити його сяйво?