![Брати Лев'яче Серце [Bröderna Lejonhjärta - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/1/5/2/brati-lev-039-yache-serce-br-download.jpg)
Брати Лев'яче Серце [Bröderna Lejonhjärta - uk]
- Автор: Линдгрен Астрид
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00684-3
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Брати Лев'яче Серце [Bröderna Lejonhjärta - uk]». Краткое содержание книги:
— Так, я теж не боюся.
О, як би я хотів бути таким відважним, як Софія і Юнатан! А я був такий наляканий, що в мене всі думки вилетіли з голови.
— А про те, що робить Софія, і про її голубів, які переносять таємні звістки через гори, всі знають? — спитав я.
— Тільки ті, про кого ми певні, що на них можна покластися, — відповів Юнатан. — Та між ними виявився зрадник, і через нього може загинути все!
Очі його знов потемніли, і він похмуро сказав:
— Віоланта летіла з таємним листом від Софії, коли її підстрелено. Якщо той лист потрапить до рук Тенгіла, багато хто в Шипшиновій Долині буде рокований на смерть.
А я подумав: як це підло — підстрілити голуба, білого й невинного, навіть коли він летить із таємним листом.
Раптом я згадав, що лежить у нашій скрині. І спитав Юнатана, навіщо ми тримаємо ті таємні повідомлення у себе вдома, адже це небезпечно.
— Так, небезпечно, — відповів він. — Хоч іще небезпечніше тримати їх у Софії. Якби у Вишневу Долину прийшли Тенгілові розвідники, то найперше вони кинулися б шукати їх у неї, а не в її садівника.
Якраз і добре, пояснив Юнатан, що ніхто, крім Софії, не знає до пуття, хто він, власне, такий. Що він не тільки садівник, а й найближчий її помічник у боротьбі з Тенгілом.
— Софія сама так вирішила, — сказав Юнатан. — Вона хоче, щоб у Вишневій Долині про це ніхто більше не знав. Тому й ти повинен заприсягтися, що мовчатимеш доти, доки Софія оголосить про це сама.
Я заприсягнувся, що швидше помру, ніж зраджу комусь те, що сьогодні почув.
Ми поснідали в Софії, а тоді поїхали додому.
Того ранку не лише ми були в дорозі. Ще хтось вирушив із дому — ми зустріли його на стежці, тільки-но виїхали з Тюльпанового двору. Того рудобородого, як же його звати — здається, Губерт?
— Он як, ви були в Софії, — сказав він. — І що ж ви там робили?
— Пололи їй грядки, — відповів Юнатан, показуючи свої замащені пальці. — А ви їдете на полювання? — й собі спитав він, бо Губерт тримав перед собою в сідлі лука.
— Так, хочу вполювати кілька диких кролів, — відповів той.
Я згадав про наших кролів удома і зрадів, коли Губерт поїхав своєю дорогою, — краще його не бачити.
— А хто такий цей Губерт? — спитав я. —Він тобі подобається?
Юнатан хвильку подумав.
— У всій Вишневій Долині він найкраще стріляє з лука.
І більше нічого не сказав. Він підострожив коня, і ми поїхали далі.
Листа, якого принесла Палома, Юнатан узяв із собою. Він засунув його в шкіряну торбину і сховав під сорочку, а коли ми приїхали додому, переклав у потаємну шухляду скрині. Але спершу дав мені прочитати. Там було написано:
«Учора схопили Урвара і ув’язнили в печері Катли. Хтось із Вишневої Долини виказав його схованку. Серед вас є зрадник, довідайтеся, хто він!»
— «Довідайтеся, хто він», — ще раз проказав Юнатан. — Я й сам би хотів довідатись про це.
У листі було написано ще щось, але вже таємною мовою, якої я не розумів, і Юнатан сказав, що мені й не треба розуміти. Це, мовляв, мова, яку знає тільки Софія.
Зате він показав мені, як відчиняється поітаємна шухляда в скрині. Я кілька разів відчиняв і зачиняв її. Потім Юнатан зачинив її сам, замкнув скриню і знов поклав ключа в стару ступку на полиці.
Цілий день мені не сходило з думки те, про що я довідався, і вночі я теж погано спав через це. Мені приснилися Тенгіл, застрілені голуби, в’язень у печері Катли, і я так закричав уві сні, що сам прокинувся.
І тоді, вірте мені чи ні, я побачив, що хтось стоїть у темному кутку біля скрині. Він також злякався мого крику і зник у дверях, мов чорна тінь, ще й не встиг я прокинутись як слід.
Все це відбулося так швидко, що я подумав, чи, бува, не сниться мені й далі сон. Я збудив Юнатана й розповів йому про все. Але Юнатан заперечив:
— Ні, Хрущику, це був не сон. Тобі той чоловік не привидівся, то був зрадник.
6
— Колись настане й Тенгілова година, — сказав Юнатан.
Ми лежали на зеленій траві біля річки. Ранок був чудовий, аж не вірилося, що на світі є Тенгіл чи якесь інше зло. Скрізь панували тиша і спокій. Під містком між камінням ледь чутно хлюпала вода. Гарно було лежати горілиць і не бачити нічого, крім білих хмаринок високо в небі. Отак би лежати, мугикати якусь пісеньку й відганяти від себе неприємні думки.
А Юнатан завів такого чудового ранку розмову про Тенгіла. Мені не хотілося згадувати про нього, та я все-таки спитав:
— Настане й Тенгілова година? Як це?
— А так, що з ним станеться те, що рано чи пізно стається з усіма тиранами. Його розчавлять, мов гниду, раз і назавжди.