Калейдоскоп часу
- Автор: Денисенко Лариса
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-5773-6, 978-966-14-5212-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Калейдоскоп часу». Краткое содержание книги:
Усім нам, незалежно від віку, хочеться, щоб наші історії закінчувалися щасливо та розпочиналися інші.
Саме про стосунки з часом і віком ідеться у цій збірці, що містить легкі й іронічні оповідання та комедійну драму «24:33:42».
– Пий.
– Не можу, – на диво виразно відповів Серьога. – Розумієш, потрібно щось робити. Я тут порозкинув мізками…
– Підмести за тобою? – спробувала пожартувати я, але мій жарт був зустрінутий крижаним поглядом. Як я могла забути, що не можна отак по-ідіотськи жартувати над чоловіком, якого відвідало злощасне прозріння і якого, між іншим, ти нещадно обіграла в нарди.
– Ну, я в тому сенсі, що розкидані мізки потрібно б підме…
– Та я зрозумів, у якому ти сенсі. Що за жарти дурні?
Іноді давні друзі дивують: виявляється, вони можуть бути істериками. Мені довелося затулити вуха.
– Припини верещати! – закричала я. – Хто це тобі дзвонив?
– Провідниця, – спокійно відповів Сергій.
– Хто?
– Провідниця, блін. Іра.
– Ти щось загубив у купе? Чи підсклянник із простирадлом спер?
– Я загубив? Я спер? Я ніколи нічого не гублю, щоб ти знала. І не краду. Ні, вона, Іра ця, провідниця, щось загубила в купе.
– Що?
– Каже, що втратила голову від любові. Каже, що зі мною.
Такий поворот подій мав би змусити мене замовчати, але – сама не знаю чому – я не мовчала, а наспівувала:
«Когда над планетой этой стелется ночь и человечество отходит ко сну, она уже на посту, готова людям помочь, и провожает на покой Луну, она стоит королевой, машет ручкою левой, в синем кителе она хороша, её важное дело, её нежное тело и до ужаса большая душа, если ты веришь в чудо и ставишь на свою звезду, ты во что бы то ни стало познакомишься с ней, а также всё, что я имею в виду. Какой это кайф, кайф, проводница, проводн…»
У мене полетіла подушка. А потім і нарди. Це було боляче.
– Ах, ти так! Ну, бувай тоді, – розвернулася я.
Сергій підскочив, він був прудким парубком. Розчепірив руки й почав Віциним стрибати біля вхідних дверей.
– Чого ти стрибаєш козлом? Ще в нарди пограти хочеш?
– Лариско, не йди. Я ж практично пропав, ти розумієш? Лєна мене… Так, усе, забули все, ну їх, ці нарди, пішли на кухню, потрібно випити! Так-так, потрібно обов’язково випити.
І був коньяк. Сергій старанно домальовував на етикетці четверту зірку, щоб не дивитися мені в очі, і розповідав, що «Ірця – провідниця поїзда Київ – Москва й навпаки», яким Сергій досить часто їздив у відрядження.
– Говорить, що я з нею переспав, наобіцяв, що зустрінемося, коли вона наступного разу прибуде до Києва, і залишив телефон.
– От вона як людина слова й подзвонила, так?
Він тужно кивнув:
– Подзвонила. Жахливо, що я часто напиваюся в поїзді так, що наступної доби можу нічого не згадати… Ну не міг я… Якого біса б, га? З якоюсь провідницею, навіщо мені це потрібно?
Я знизувала плечима, мені звідки знати, навіщо?
– Слухай, я от що подумав. Треба, щоб ти підійшла до неї й поговорила. У сенсі довідалася, чого вона хоче і взагалі.
– Ще чого, – сказала я.
– Ти що, не розумієш? Вона буде сюди постійно дзвонити, це ж щоденний поїзд, навіть якщо ця коза їздить через добу, то двічі на тиждень, як мінімум, вона буде мені дзвонити й коли-небудь обов’язково нарветься на Лєнку. Лєнка майже завжди вдома! А було щось між мною й Ірою цією чи не було, Лєнка не розбиратиметься, просто влаштує мені вирвані роки.
– Влаштує-влаштує. Зате припиниш пити в поїздах і насильничати, теж користь, – захихотіла я. І затнулася.
– Мені подобається твій оптимізм. Смішно їй і весело. Я б на тебе подивився в такій ситуації.
– Подивився б, коли я трахаю провідника?
– Припини знущатися. Тобі ж неважко сходити й прошарити ситуацію.
– Може, ще й грошей їй запропонувати, га, як ти гадаєш?
– Грошей? А скільки?
– Серього, не будь тупим жлобом, сам сходи і розберися в усьому. Якщо ти сам ні в чому не впевнений, то найкраще, що можеш зробити, це піти й на місці все з’ясувати. З фігуранткою. Ну, або не звертай на це уваги.
– Я дупою відчуваю, що вона ще подзвонить. І не раз!
– Тоді піди й поговори по-людськи. Поясни їй, що ти людина сімейна, що дружину свою любиш, кидати не збираєшся, розумієш, що з нею, з Іриною, ти вчинив погано, навіть підло, але зручного для неї виходу не бачиш. Що напився, повело тебе, з ким не буває? Заспокой її чимось таким, що вона любить…
– Що ти несеш? Звідки, по-твоєму, я знаю, що вона любить?