Тістечка з ягодами
- Автор: Сова Ізабелла
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-3076-6
- Переводчик: Андрієвська Л. В.
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Тістечка з ягодами». Краткое содержание книги:
— Я не змогла би пакувати стільки горошку. Волію вже це, — я занурила ложку у паруюче місиво. Щоправда, воно виглядає не так звабливо, як Анин сирник. Але, може, смакує незгірш? На жаль, ні. Та все одно мушу його доїсти. Прийняття почастунку є запорукою тіснішого контакту з чужим племенем.
— А що трапилося з Юзеком? — запитала я, щоб відвернути власну увагу від споживання пюре.
— Баба надіслала йому фотку. Дивіться, — Мацек поклав знімок на стіл.
Я глянула. На великому фотелі в сапфірні тюльпани всміхалася пергідрольна білявка з цигаркою в зубах і великою надвагою десь-інде. Ногу закинула за ногу. Темно-рожевий костюм, багряні шпильки, блідо-рожева помада й довгі бордові нігті. А на руках червоне немовля в рожевих пелюшках. Внизу напис водостійким фломастером: «Христини у верісні. Не забудь напиред пазичити тисяча злотих. Твоя Кабила».
— Так звана заява на аліменти, — підсумувала Юлія. — Юзек пиячить у «Трьох Котах». У Мар’яна з понеділка відпустка, а Стах може працювати лише вночі. Ну і де ми знайдемо йому заміну?
Тринадцятий
За ніч я зважила всі «за» і «проти». О четвертій ранку дійшла рішення. Я можу їздити замість Юзека. Не знаю, чи це можна назвати покликанням, про яке згадувала ворожчина онука. Але я принаймні мала б якесь заняття. Тільки от як їм це запропонувати, щоб вони не подумали, що я відбираю в когось роботу? Піду на контрольний огляд, і побачимо, як розвиватиметься ситуація.
Я прийшла проти вечора поскаржитися на свербіння під бинтами.
— У Болека сьогодні нічне чергування в притулку для літніх людей, — поінформував мене Мацек. — Я можу попросити доктора Акулу, коли він повернеться на станцію. Тільки уважай, бо Акула б’є по вухах. Тобто ріже. Він уже три роки переживає кризу, оце й намагається опустити всіх оточуючих. Але він не лихий. У нашому тесті на ВВС він здобув би якнайбільше три бали з десяти.
— У якому ще тесті?
— На Велику Вибагливу Свиню. Болек винайшов таку шкалу після візиту до пацієнта, котрий оскаржив його в крадіжці пінки для гоління. І тепер ми бавимося, оцінюючи винятково комизливих клієнтів.
— Я волію не знати, на скільки балів ви оцінили мене.
— Ягодо, ми застосовуємо ВВС тільки тоді, коли трапляється хтось винятково впертий або нестерпний. А Акула останнім часом таким буває.
— То, може, краще його не клич. Прийду завтра. — Я підвелася.
— Чекай, ну куди ти так летиш? Я попрошу Юльку. Вона перевірить, чи не мокнуть у тебе шви.
Він вийшов, а я стала переглядати амбулаторну аптечку. Суміш убозтва й металопластики дев’ятнадцятого сторіччя.
— Юлька трохи запізниться. Як воно буває з жінками, — озвався Мацек, спираючи грубий стовбур руки на дверну лутку. — Я бачу, що ти милуєшся нашим баром. Амфетамін у нижній шухляді, поряд антидепресанти й віагра. На горішній полиці лікери й коньяки. А якщо серйозно, то ми маємо тільки реланіум, трохи вати та спирту.
— Нужда з бідосею, — підсумувала я. — Чому Болек хоче тут працювати?
— Бо його не взяли до «мореплавки», і він з розпачу вирішив зашитись у провінції, — пояснив мені Мацек. — А що ниток у нас до лиха, то він зашився так дійово, що ніхто його звідси не випоре.
— Я повинна повірити в ту «мореплавку»? — Мабуть, таки ні.
— Ти хочеш почути правдиву історію доктора Десперадо? — запитала мене Юлія. Вона саме зайшла до амбулаторії зі стосом жіночих журналів під пахвою. — Ну то слухай.
Після стажування Болек переміряв уздовж і вширш усі лікарні, поліклініки й клініки південної Польщі. Стукав у двері й вікна, скрізь напитуючи про роботу на ставку, чверть ставки, позаштатно, а також начорно. Нарешті в розпачі вирішив змінити тактику й надіслав такого листа до дирекції регіонального відділення станції швидкої допомоги:
«Звертаюся до вас із проханням працевлаштувати мене лікарем на „швидкій“. Своє прохання вмотивовую таким чином: упродовж трьох років я намагався знайти роботу в будь-якій поліклініці чи на станції „швидкої“ великих міст. Безнадійно. Незважаючи на „червоний“ диплом, численні курси підвищення кваліфікації і так зване покликання. За такої ситуації я вирішив дослідити щасливців, котрим поталанило зачепитись у престижних клініках нашої країни. По кількох тижнях проникливих досліджень я виявив, чим вони відрізняються від мене. Протягом наступних тижнів успішно працював над нівелюванням цієї різниці. Тепер перед вами стоїть людина, обдарована надзвичайно цінними в таких клініках чеснотами:
я декларую повну відсутність моралі, а також зверхнє й навіть вороже ставлення, до людей, особливо своїх підлеглих і молодшого медичного персоналу;
стосовно керівництва я є до нудоти запобігливим, зате за їхніми плечима безжально висміюю кожен їхній крок, а також відсутність смаку у виборі сорочок;
під час розмови з пацієнтами не приховую ні нудьги, ані роздратування. Позіхаю, коли вони виливають свої скарги. Не слухаю нарікань і не звертаю уваги на їхній фінансовий стан, а тому намагаюся виписувати ліки тих фірм, котрі обдаровують лікарню дорогими презентами. Під час візитів оперую лексикою, незрозумілою для пересічного пенсіонера, зате багато забарвленою вульгаризмами;
щипаю медсестер за сіднички;
охоче стукачу на колег-лікарів, натомість рідко мию пахви.
Сподіваюся, що вищенаведений список удовольнить не одного із завідувачів медичних закладів. Зі свого боку обіцяю попрацювати над шліфуванням наступних чеснот. Чекаю на відповідь, із повагою