Серед дикунів Нової Гвінеї
- Автор: Миклухо-Маклай Николай Николаевич
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Борис Дмитрович Антоненко-Давидович
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Серед дикунів Нової Гвінеї». Краткое содержание книги:
Двадцять п'ятого числа Бой почав накривати покрівлю, бо завтра був останній день перебування корвета тут. Тим часом приходив мій доброзичливець Туй і своєю виразною мімікою силкувався пояснити, що, коли корвет піде (тут він показав на корвет і далекий обрій) і ми лишимося втрьох (він показав на мене, Улсона й Боя та на землю), прийдуть із сусідніх селищ тубільці (показуючи на ліс і немовби називаючи селище), зруйнують хатину (тут він підійшов до паль, удаючи, мовби рубає їх) і заб'ють нас списами (тут він випростався, відставив одну ногу назад і, закинувши праву руку над головою, прибрав вигляд людини, що кидає списа; потім підійшов до мене, штовхнув мене кілька разів у груди пальцем і нарешті, напівзаплющивши очі, роззявив трохи рота й висолопив кінець язика, показуючи людину, яка падає додолу; такі ж самі мімічні рухи він зробив, показуючи по черзі на Улсона та Боя). Дуже добре розуміючи застереження Туя, я удав, проте, що не зрозумів його. Тоді він знову почав називати селища: Бонгу, Горенду, Тумбу тощо й показувати, що рубає палі. На все це я тільки махнув рукою й подарував йому цвяха. Повернувшись на корвет, я розповів про цю пантоміму в кают-компанії, і це, мабуть, спонукало лейтенанта С. Чирикова, що завідував на «Витязе» артилерією, запропонувати мені приготувати кілька мін та покласти їх навколо моєї хатини. Я не відмовився від такого засобу оборони на випадок крайньої потреби, коли б тубільці справді надумали прийти з тими намірами, які силкувався пояснити мені Туй.
26 вересня
Весь ранок писав листи в Європу і збирався. Треба було впорядкувати речі: частину я залишаю на Гвінеї, а другу висилаю назад з корветом в Японію.
Вирушаючи до Нової Гвінеї не для короткочасної мандрівки, а для тривалого, протягом кількох літ життя, я вже давно прийшов до висновку, що мені слід бути незалежним від європейської їжі. Я знав, що плантації папуасів не бідні, є там і свині; полювання могло дати мені завжди засоби прохарчуватися. Внаслідок цього й після багатьох місяців життя на судні в морі, де консерви завжди мають велике значення і вже досить-таки набридли мені, я зовсім байдуже поставився до того, щоб забезпечити себе провізією в останньому порту. Я взяв дещо, але так мало, що Павло Миколайович Назимов дуже здивувався й вельми ласкаво запропонував приділити мені багато своєї провізії, яку я вдячно взяв і яка могла мені придатися на випадок хвороби. Він лишив мені також найменшу з шлюпок корвета, а саме «четвірку», з якою на гірший випадок може впоратись і одна людина. Мені було дуже вигідно мати шлюпку, бо, плаваючи на ній, я міг обізнатися з іншими береговими селищами, а на той випадок, коли мені зовсім не поталанило б здобути довір'я тубільців, вона давала б мені змогу переселитися в іншу, гостиннішу місцевість. Кінчивши розбирати речі на корветі, я після сніданку почав перевозитися. Моє невелике приміщення незабаром так захарастили речі, що багато ящиків довелося поставити під домом, аби тільки зберегти від дощу, сонця й крадіжки.
Тим часом ще зранку лейтенант Чириков заходився лаштувати міни, розмістивши їх півколом для оборони під час нападу дикунів з боку лісу, а чоловік з тридцять матросів розчищали місце коло хатини, так що утворився майданчик на сімдесят метрів завдовжки й сімдесят метрів завширшки, оточений з одного боку морем, а з трьох — густим лісом. Павло Миколайович Назимов був також якийсь час коло хатини й допомагав мені своїми порадами. Я показав, між іншим, командирові та офіцерам місце, де я зарию на випадок потреби (серйозної хвороби, небезпеки від тубільців тощо) мої щоденники, замітки та інший матеріал. Місце це було під великим деревом недалеко хатини; щоб легко було знайти його, на відповідному боці стовбура знято кору на один фут квадратом і вирізано стрілу, скеровану додолу.